Державна нагорода для Олександра Шпакова
Заслужений тренер України Олександр Шпаков являється одним із самих помітних дитячих футбольних тренерів в історії незалежної футбольної України. В першу чергу ім’я Сан Санича асоціюють з Андрієм Шевченко, якому наставник дав дорогу в життя.
До цього ж більш ніж за 40 років роботи в дитячій школі київського «Динамо» Шпаков випустив п’ять вікових груп, а його команди неодноразово ставали чемпіонами України, у 1991р. виграли чемпіонат УРСР. Серед його вихованців Ігор Жабченко, Олександр Мороз, Олександр Яценко, Ігор Костюк, В’ячеслав Кернозенко і цей список можна продовжувати і продовжувати.
Ті, кому пощастило робити перші футбольні кроки під керівництвом Сан Санича, не забувають свого тренера. Традиційним став «Турнір дитячого тренера», який проводиться влітку серед його вихованців, а в кінці року всі разом в неформальній обстановці підводять підсумки та діляться враженнями.
Приємно, що в цьому році заслуги Олександра Шпакова відзначила і держава, присвоївши йому звання «Заслужений працівник фізичної культури і спорту України». Почесне звання, що призначається Президентом України відповідно до Закону України «Про державні нагороди України», Сан Санич на днях отримав з рук Першого віце-президента ФФУ Вадима Костюченка та Президента Федерації футболу м. Києва, віце-президента ФФУ Ігоря Кочетова.
Шпаков, який зараз являється головним тренером середніх і молодших вікових категорій ДЮФШ «Динамо» на Нивках, стримано відреагував на нагороду, подякувавши в першу чергу своїм вихованцям, які ніколи і ні в чому його не підводили. «Для мене приємно отримати цю нагороду. Велика заслуга в цьому всіх хлопців, які віддавались футболу на кожному тренуванні та доводили своєю роботою, що гідні одягати футболку з буквою «Д» на грудях. Я всім їм вдячний за безмежну любов до футболу».
«Я пишаюсь тим, що став вихованцем Сан Санича, – підкреслив екс-гравець національної збірної, а нині наставник першолігового «Гірника-Спорт» Ігор Жабченко. – Він любить дітей, бачить і поважає в них особистість. В першу чергу він прагнув виховати нас людьми, а потім уже – футболістами. І кожен з нас вдячний тренеру за те, що в нас лишилась частинка його душі»
Віктор Перегняк
