На перший погляд це питання здається досить дивним, бо хто ж з нас не знає, що в першому чемпіонаті незалежної України 1992 року першими чемпіонами нашої держави стала сімферопольська “Таврія”, яка у фінальному матчі в Львові перемогла київське “Динамо”. То про що ще питати?

Але, пробачте, чи хтось забув про проголошення ще 7 листопада 1917 року після більшовицького перевороту в Петрограді Української Народної Республіки (УНР), яка вже. 22 січня 1918 року після війни з більшовиками була проголошена незалежною державою?

Чи може хтось забув, що на противагу УНР 25 грудня 1917 року в Харкові російськими більшовиками було обрано Народний секретаріат (радянський уряд України), а вже 10 березня 1919  року була проголошена Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР) з територією, яка перебувала під контролем Червоної армії Російської СФРР?

Протиборство цих двох утворень закінчилося лише 18 березня 1921 року після завершення радянсько-польської війни й підписання Ризького мирного договору між Польщею й Російською СФРР (яка діяла ще й від імені Білоруської СРР), а також з залученням ще й Української СРР (представлялася самостійно, але на боці Росії). До того ж, вказаний договір було складено й підписано, уявіть собі, на трьох мовах, тобто й на українській в тому числі. Ось основна цитата з статті 2 цього договору: “Обидві договірні сторони, згідно принципу самовизначення народів, визнають незалежність України і Білорусії…”.

Таким чином, після цієї події в усьому світі фактично була визнана незалежність Української Соціалістичної Радянської Республіки з столицею у місті Харкові. Ці ознаки незалежної держави (хоча здебільшого лише формальні) УСРР мала аж до початку 1923 року, бо вже з грудня 1922 року (а насправді офіційно з липня 1923 року) входила до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) і мала союзні відносини з Російською СФРР, Білоруською СРР і Закавказькою СФРР.

Українська СРР на початку 20-х років включала повністю або частково території 10 губерній Російської імперії, а саме: Київської, Полтавської, Харківської, Катеринославської, Херсонської, Подільської та Чернігівської (за винятком чотирьох північних повітів Стародубщини, що увійшли до Гомельської губернії РСФРР, нині вони в Брянської обл. Російської федерації), також північні (не кримські) повіти Таврійської губернії, східну частину Волинської губернії (захід був захоплений Польщею), Путивльський повіт Курської губернії, а також придонбаську частину області Війська Донського з містом Таганрог на півдні.

Але точно встановлено, що за період існування незалежної Української Народної Республіки (22.01.1918 – 18.03.1921) загальноукраїнських змагань з футболу не проводилося. До того ж і на західно-українських землях (східна Галичина), які відійшли до складу Польщі, теж окремих змагань з визначенням чемпіонів цього регіону не проводилося, бо усі існуючі футбольні команди спортивних клубів одразу були залучені до розіграшу першості усієї Польщі з визначенням чемпіону цієї країни. А от за період існування незалежної Української Соціалістичної Радянської Республіки (10.03.1919 – 30.12.1922) такі змагання мали місце.

Звісно, якщо УСРР увійшла до складу СРСР тільки в грудні 1922 року (тобто однозначно до того вона, що б там не казали, офіційно була незалежною країною), то й футбольні чемпіонати цієї незалежної країни юридично просто повинні вважатися абсолютно повноцінними турнірами!

До речі, цьому питанню, яке зараз зачеплене, багато уваги не так давно приділив відомий нам редактор українського щотижневика “Футбол” Артем Франков у своїх напрацюваннях в Інтернеті (хто бажає, той може детально ознайомитися на http://www.litmir.info/br/?b=152141&p=60) й майже з усіма його висновками щодо питання визнання першого чемпіона України потрібно погодитися.

 

Передумови проведення загальноукраїнських змагань з футболу

 

У перші післяреволюційні роки ті, хто кликав за собою в світлу далечінь комунізму, погано орієнтувалися в ситуації, яка склалася навколо структур фізичної культури і спорту на території колишньої Російської імперії. У революційному угарі вони готові були знести на звалище все, що їх “світлим” головам не подобалося. Не минуло це і футболу. Багато років велися дискусії про перспективи гри, яка спала до вподоби народові. У ті роки ставилася одна основна мета – готувати бійця для відсічі нападу імперіалізму, а в усьому іншому треба було викорінювати або попереджати негативні явища.

Досвід масштабної “мобілізації спорту”, який був введений урядом Російської імперії ще на початку першої світової війни у вигляді спеціальних військово-спортивних комітетів, повною мірою виявився корисним і радянському уряду, особливо, під час громадянської війни. Вже 22 квітня 1918 року Всеросійським Центральним Виконавчим Комітетом (ВЦВК) Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів був затверджений декрет про обов’язкове загальне військове навчання (Всевобуч), підписаний головою ВЦВК Яковом Свердловим.

На території України в часи остаточного встановлення влади більшовиків і створення Української Соціалістичної Радянської Республіки (таку назву мала ця республіка до 1936 року) зі столицею в місті Харкові вже 4 квітня 1919 року постановою ЦК КП(б)У також було введено обов’язкове військове навчання всіх комуністів. Ідея створення такого навчання належала М.І.Підвойському, в той час (січень-вересень) наркомвійськмору УСРР.

Головне ж управління загального військового навчання і формування резервних частин Червоної Армії при Революційній Раді РСФРР було створено в грудні 1919 року. Очолив його все той же М.І.Підвойський, який набув досвіду в Україні. Це Управління було єдиним для всіх республік, утворених на руїнах царської імперії, так як ці “незалежні” республіки були пов’язані договорами про військове співробітництво з РСФРР. Головне управління Всевобучу організаційно входило в структуру Наркомату по військовим справам (оборони) і мало свої відділи Всевобучу у всіх дев’яти військових округах, одним з яких був Український військовий округ.

Ні про який суверенітет для Української республіки в частині військового командування мови не могло бути. А після територіального розподілу в червні 1919 року на полкові та батальйонні округи в кінці цього року такий ж розподіл було перенесено і на Всевобуч. При військових комісаріатах округів в УСРР були створені відділи Всевобучу.

Тоді ж за рішенням радянського уряду спочатку в Петрограді, а потім і в Москві були утворені перші військово-фізкультурні навчальні заклади Червоної Армії – Головні військові школи фізичної освіти (ГВШФО). У 1919-20 роки окремі спортклуби, тепер уже як перші організаційні форми самодіяльного фізкультурного руху, були об’єднані у відносно потужні районні військово-спортивні центри Всевобучу і цілком перебували у підпорядкуванні відділів Всевобучу.

До того ж, ще на першому з’їзді Всевобучу в Москві навіть був внесений проект створення Вищої Ради Фізичної Культури, однак ця Рада почала працювати тільки в серпні 1920 року при Головному управлінні загального військового навчання (Всевобуч) Народного комісаріату у військових справах як міжвідомча комісія у складі представників Всевобучу, Народних комісаріатів освіти і охорони здоров’я, профспілок, РКСМ і спортивно-гімнастичного товариства. До складу ВРФК увійшли губернські ради фізкультури, в тому числі і на території Української СРР.

1921 року було започатковане Міжнародне об’єднання робітничо-селянських спортивно-гімнастичних організацій “Червоний Спортивний Інтернаціонал” (ЧСІ), до якого увійшли так звані “революційні клуби спортсменів”. І в УСРР цей рух отримав достатнього поширення (тут члени його носили на грудях навіть спеціально виготовлені значки з написом “ЧСІ УСРР” і гаслом “Пролетарі всіх країн єднайтеся!”)

В Українській СРР за наказом головнокомандувача збройними силами УСРР М.Фрунзе 1921 року в Харкові був відкритий Український науково-експериментальний інститут фізичної культури (1930 року цей інститут був перетворений у Державний інститут фізичної культури Української СРР, а вже після війни – переведений до Києва). Цього ж року при Всеукраїнській академії наук був навіть створений Київський інститут спорту (КІС), головним завданням якого було виховувати викладачів допризовної підготовки.

Таким чином, виходячи з усього вищевикладеного, слід зазначити, що в ці роки керівництво всіма спортивними організаціями та фізичним вихованням молоді було покладено на Всевобуч, однак і Комуністична Спілка Молоді (комсомол) також був найтіснішим чином задіяна до цього процесу.

Треба ще й приділити увагу економічному стану в УСРР на початку 20-х років. Практично всі дослідники сходяться на думці, що після закінчення громадянської війни Українська РСР (як і інші радянські республіки) знаходилася в стані найгострішої соціально-економічної та політичної кризи, обумовленої як семирічною військовою розрухою, так і політикою “воєнного комунізму”. Виробництво промислової продукції знизилося і становило не більш за 10% від його довоєнного рівня. 1920 року на Україні вироблялося: сталі – 1,7%, прокату – 1,8%, донецького вугілля – 22% від показників 1913 року. З 11 тисяч підприємств 1921 року працювало лише 2,5 тисячі, причому в основному дрібних. Життєвий рівень робітників знизився приблизно в 3 рази. Йшов процес декласування пролетаріату й багато робітників, щоб прогодуватися, виїжджали з міста в село. У той же час посівні площі там скоротилися на 15%. Незацікавленість селян у підвищенні продуктивності своїх господарств в умовах запровадженої політики призвела до того, що валовий збір зерна 1920 року склав менш ніж 40% від рівня 1913 року. До всього цього катастрофічна посуха і неврожай 1921 року ще більше загострили хлібну проблему. Україна стояла на порозі голодомору 1922-23 років.

А тепер безпосередньо звернемося до найпершого офіційно усіма визнаного чемпіонату УСРР з футболу, який було проведено 1921 року в рамках першої Всеукраїнської Олімпіади у Харкові.

 

Перший чемпіонат України з футболу 1921 року

 

Ще влітку 1920 року Вищою Радою Фізичної Культури при Головному управлінні Всеобучу була зроблена спроба проведення Першої Всеросійської Олімпіади в Москві, задуманої на противагу “буржуазним” VII Олімпійським іграм в Антверпені, але нічого з цього не вийшло. Тому вже наступного року було запропоновано провести спочатку хоча б таке собі невеличке Всеросійське свято фізкультури, але і його незабаром вирішили перенести на 1922 рік.

Та ось в Українській СРР вже саме 1921 року надану “зверху” вказівку якнайкраще підготуватися до цього свята сприйняли з великим ентузіазмом, і відразу в Харкові було заплановано проведення не інакше як I-ої Всеукраїнської Олімпіади 12-20 вересня. В деяких сучасних друкованих виданнях і засобах масової інформації вперто замість назви “Всеукраїнська Олімпіада” вживається назва цих змагань  – “Всеукраїнське свято фізичної культури”. Але це не так. Знівечення назви цих змагань пов’язане, безумовно, з тим, що в Росії не тільки Олімпіаду не спромоглися провести, а навіть і свято фізкультури були неспроможні запровадити цього року. А щоб “хохли-малороси” не виглядали краще за “великоросів” взагалі слово “олімпіада” викинули з спортивного лексикону. І тільки вже через 7 років більшовики все ж таки вирішили не поступатися в оригінальності і винахідливості оточуючого їх ворожого світу буржуазії, і на противагу їх Олімпійським іграм (організовані на честь Олімпіад Стародавній Греції), вирішили проводити Спартакіади на честь ватажка повстання рабів Древнього Риму Спартака.  Розумно! Нічого не скажеш. Головне оригінально й не так як у проклятих буржуїв.  

Підготовка до Олімпіади в УСРР, баталії якої розвернулися з 10 по 18 вересня 1921 року на спортмайданчику “Гельферіх-Саде”, проходила на досить важкому тлі. В змаганнях стартувало 150 спортсменів, зверніть увагу – лише чоловіків з багатьох великих міст країни. Тих, хто прибув з інших міст, розмістили по казармах і на приватних квартирах, харчі вони отримували по карточкам: хліб, оселедець, каша. Та проте змагалися з величезним піднесенням. Не бракувало й глядачів. Саме тоді вперше в історії України, як автономної держави, виявлялися найсильніші спортсмени й фіксувалися перші рекорди.  

Цими днями по всій країні проходили недільники допомоги голодуючим Поволжя (ніхто ще й не думав, що наступного року розпочнеться голодомор і в Україні). До створеного фонду було вирішено передати й весь збір від футбольних матчів Олімпіади.

До речі, треба відмітити, що на найкращому на той час в Україні стадіоні, якщо можна так назвати спортмайданчик “Гельферіх-Саде”, де проводилися змагання, бігових доріжок ще не було. Стометровку розмічали шпагатом на металевих кілочках прямо на футбольному газоні. Навколо нього проводилися забіги на 200 і 400 метрів з поворотами під прямим кутом, визначеними канатами. Спеціального взуття – шиповок – у спортсменів не було, то ж про якісь рекордні результати лідерів і мови вести не потрібно.

Вболівальники, звісно, насамперед чекали з нетерпінням футбольні матчі турніру Олімпіади, які розпочалися вже 11 вересня (на жаль, в багатьох футбольних виданнях вказані дати проведення цієї Олімпіади не в вересні, а в серпні – прикро, але ця помилка чомусь і досі не виправлена).   

Таким чином, з 11 по 18 вересня 1921 року в рамках саме Всеукраїнської Олімпіади був проведений перший розіграш чемпіонського титулу з футболу – турнір, в якому взяли участь представники 7 з 12 губерній, а саме Донецької, Катеринославської, Київської, Одеської, Полтавської, Харківської та Херсонської, при чому остання делегувала одразу дві команди – з Миколаєва і Херсона.  Тобто, за звання кращої в Україні команди боролися 8 учасників, представлених як збірними міст, так і окремими командами, що виступали під прапорами міських збірних. Ці змагання одразу ж отримали назву “першості України з футболу”.

Щодо того, як визначався склад команди кожної губернії, інформація відсутня. Лише є відомості про те, що відбіркові змагання в Донецькій губернії проводилися у Таганрозі й там перше місце зайняла місцева команда Клубу ім. Артема, тому саме вона й поїхала до Харкова під прапором команди Таганрогу – чемпіона Донецької губернії. Він інших губерній були присутні начебто збірні команди губернських центрів та й ще до змагань була залучена збірна команда Миколаєва, яка ще з минулих часів вважалась однією з найсильніших на теренах України.

Змагання були проведені за досить стрункою системою, яку зараз іменують “кубковою” – чвертьфінали, півфінали та фінал. Ось результати цих матчів:

Чвертьфінали:    Харків      – Херсон            – 5:0

                             Таганрог  – Київ                 – 1:0

                             Одеса       – Катеринослав – 5:1

                             Миколаїв – Полтава           – 7:0

Півфінали:          Харків      – Таганрог        – 2:1

                             Одеса       – Миколаїв       – 1:0        

Фінал:                 Харків      – Одеса              – 2:0

Відомий з чудових книжок харківського журналіста – видатного історика футболу Ю.І.Грота склад перших чемпіонів України – збірної Харкова: Микола Платов (“Штурм”), Сергій Грушин (ОЛС), Михайло Романтовський (“Янус”), Іван Привалов (“Штурм”), Микола Капустін (“Штурм”), Іван Варженінов (ОЛС), Костянтин Ус (ХПЗ), Костіков (“Уніон”), Микола Кротов (“Штурм”), Іван Натаров (“Штурм”), Адам Бем (“Уніон”), Петро Міщенко (ОЛС) та Євген Губарєв (ОЛС).

Аналізуючи знайдену інформацію, можна спробувати створити щось подібне до протоколу лише фінального матчу цього першого чемпіонату України:

 

 

Протокол  матчу:                     збірна Харкова – збірна Одеси – 2:0 (…)

18 вересня 1921 р. м.Харків. Спортмайданчик “Гельферіх-Саде”.  Фінал І-го чемпіонату Української СРР.

Суддя: … ?

Харків: Платов, С.Грушин, Романтовський, Привалов, М.Капустін, Варженінов, К.Ус, Костіков, Кротов, Натаров, Бем, Міщенко та Губарєв                                        

Одеса:  … … … ???

Голи:  1:0 – … , 2:0 – … .

 

В деяких виданнях помилково фігурує зовсім інший склад збірної Харкова, повністю запозичений з підпису під фотокарткою цієї команди, але вже наступного 1922 року.  На жаль, фото збірної Харкова 1921 року відсутнє, але більшість зазначених гравців команди можна побачити на загальному фото кращих харківських футболістів початку 20-х років минулого століття, яке наведене нижче. А зараз є ще можливість ознайомити читача з інформацією з газет саме 1921 року, яка здебільшого підтверджує все, про що було вказано вище:

 

Підтвердження викладеного: Розыгрыш первенства Украины по футболу на Всеукраинской олимпиаде в г. Харькове “На проходившем розыгрыше первенства по футболу на Всеукраинской олимпиаде в гор. Харькове Сборная команда г. Николаева добилась значительных успехов: дошла до полуфинала и лишь там проиграла Одессе со счетом 1:0. Особенно хорошо играла в этом состязании наша защита, нападение же бездействовало из-за отсутствия лучших игроков, тяжелая болезнь не дала им возможность приехать. В розыгрыше принимали участие 8 городов. Результат игры: 11 сентября – Харьков – Херсон, 5:0, победил Харьков, 12 сентября – Одесса – Екатеринослав, 5:1, победила Одесса, 13 – Николаев – Полтава, 7:0, победил Николаев, 14– Таганрог – Киев – 1:0, победил Таганрог, 15 – Одесса – Николаев – 1:0, победила Одесса, 16– Харьков – Таганрог – 2:1, победил Харьков. 18 сентября состоялся последний финальный матч на первенство Украины. После оживленной игры Харьков выиграл у Одессы со счетом 2:0. Таким образом, пер. Укр. на 1921 год досталось ком. г. Харькова, второе – Одессе, третье – Николаеву и четвертое – Таганрогу…”.                                                                  Газета “Красный Николаев” (Миколаїв) за 25.09.1921 р. Первая Олимпиада Происходящие в настоящее время в Харькове состязания на первенство Украины по всем видам спорта еще вполне не развернулись, однако общая картина спортивной жизни в крупных центрах Украины выяснилась… …Существенную поддержку спортивным обществам и клубам оказывает Всевобуч, усилиями которого был создан в Харькове Олимпийский комитет, проводящий в настоящее время свою первую олимпиаду… …В центре состязания розыгрыш футбольного первенства, в котором принимают участие 8 городов.                                                                                                          “Коммунист” (Харків) за 15.09.1921 р.

Це все стосується лише першого чемпіонату Української СРР 1921 року, але ще був до створення СРСР і другий чемпіонат 1922 року, а потім ще до 1936 року усі українські чемпіонати збирали всі кращі футбольні сили республіки. Безумовними лідерами того часу були харківські футболісти, конкуренцію яким складали одесити, кияни, дніпропетровці, миколаївці та донбасівці. Футбольні змагання в УСРР відрізнялися від аналогічних російських і союзних першостей того часу відносною сталістю. За ці 16 років було розіграно 11 першостей (виняток склали сезони 1925-1926 та 1929-1930 років – у цей час процвітали гоніння на футбол в СРСР та була оголошена ціла “війна футболоманії”, а також 1933 року – через Голодомор). Реформа союзного футболу, яка була здійснена аж 1936 року, скасувала проведення цих незалежних республіканських чемпіонатів, зробивши їх складовою частиною всесоюзних розіграшів за ліговим принципом. Тобто, усі історичні факти однозначно свідчать, що до реєстру чемпіонатів України мають повне право й повинні увійти ще 11 розіграшів за 1921-35 роки (до речі, саме так зроблено в Латвії та Литві).

 

                                                                                              Анатолій Коломієць