Трохи дивно, але органи, які об’єднували футбольні команди при різних спортивних організаціях чи футбольні ліги міст на теренах сучасної України були створені практично одночасно як на заході, так і на сході.

Як вже відмічалося в минулому нарисі в Австрійському футбольному Союзі (OFV – Оsterreichisher Fussballverband) проти диктату та надмірної концентрації влади спортивна громадськість Галичини виступила значно пізніше угорців та чехів, у яких вже 1901 р. існували свої більш-менш незалежні футбольні союзи. Питання створення своєї загально крайової незалежної футбольної організації в Галичині довгий час на розгляд взагалі не виносилося.

В східних українських землях теж лише після висновків, які були зроблені після проведення перших двох чемпіонатів Російської імперії, постало нарешті питання створення окремого керівного органу на Півдні (тобто в Україні або, якщо когось це не задовольняє, то в Малоросії та Новоросії), а саме Південно-Російського відділення Всеросійського Футбольного Союзу (ВФС).

Розглянемо шляхи створення або в деякій мірі спроби створення цих організації, незалежних – як цього бажала громадськість цих територій, але під постійним пильним контролем з боку державних структур обох імперій, як того бажали їх футбольні союзи.  .

 

Створення Футбольного союзу Галичини в Австро-Угорській імперії

 

В Галичині тільки наприкінці 1910 р., завдяки відчутному прогресу угорського та чеського футболу, визріла нагальна необхідність відокремлення від Австрійського Футбольного Союзу (OFV) та встановлення автономності управління футболом.

Ще одна причина відокремлення – це заборона з боку Відня проведення міжміських матчів з клубами, які не входили до цього союзу, а безпосередньо входили до існуючого тоді УІФА (UIFA – Union International Football Association) з центом в Парижі. Членами УІФА мали можливість стати клуби за національними, а не державними ознаками, як це, до речі, практикувала й ФІФА, до якої, як приклад, Австрія й Угорщина (головні складові Австро-Угорської імперії) входили самостійно, кожна окремо.

До того ж львівські “Чарні” в цей час встановили дружні контакти й провели декілька матчів з чеськими клубами й через це отримали попередження від Австрійського футбольного союзу.  Але “Чарні” не погодилися з претензіями до них й  вже наприкінці 1910 р. вибули з цього союзу. До того ж і краківська “Вісла” не захотіла ставати членом OFV через свої дружні відносини з шотландським ФК Абердін і за прикладом чеських клубів 20 грудня подала заявку на вступ до УІФА.

Все це сприяло тому, що в Кракові поляки за ініціативою “Вісли” 1910 р. спробували заснувати Польський Футбольний Союз (ZPPN – Zwiazek Polski Pilki Noznej), до якого крім багатьох краківських клубів (крім “Краковії” – члена OFV)  забажали вступити й львівські “Чарні”. 25 червня 1911 р. на установчих зборах поляки все ж створили цей союз. Мало того, серед учасників розіграшу першості Галичини, яку планувалося зорганізувати, по ІІ-му класу була навіть єврейська “Гасмонея” Львів. Але все це були поки що лише наміри. Офіційні документи ще тільки розроблялися й до влади на затвердження не надходили. А влада випередила організаторів – заборонила й розпустила цей союз.

А коли ще й стало відомо, що львівська “Погонь” не бажає покидати OFV, то “Вісла”, як кажуть, “плюнула” на всі свої наміри й вже в липні 1911 р. подалася до австрійського союзу, одразу отримав право грати з командами – його членами.

Але тут за справу, яку розпочала саме “Вісла”, раптом узялася “Краковія”. 25 червня 1911 р. з ініціативи її президента Станіслава Коперніцького в Львові відбулися збори представників львівських клубів “Чарні” і “Погоні” та краківських клубів “Краковія” і РКС (Робітничого клубу Спортового). На зборах було створено організаційний комітет на чолі з С.Коперніцьким, а також було прийнято для розгляду проект статуту цього Союзу. Одним з чинників, що дозволили б утворення Футбольного Союзу Галичини, було забезпечення входження цього Союзу під владу Австрійського Футбольного Союзу.

Шлях утворення Футбольного Союзу Галичини було знайдено завдяки існуючій статті в статуті Австрійського Футбольного Союзу, яка дозволяла його членами бути не лише клубам, а й крайовим союзам, до яких входили певні клуби. І такі крайові союзи отримували певну автономію. Тому 3 вересня 1911 р. вже в Кракові були проведені чергові збори польських клубів Галичини. Вони обговорили й відпрацювали статут нової самостійної організації, яка на автономних засадах була під владою Австрійського Футбольного Союзу, а саме – Футбольного Союзу Галичини. Усі польські видання за часів від отримання незалежності Польщі й донині іменують це об’єднання все тим же Польським Футбольним Союзом, бо в статуті була вказана назва цього союзу “Польський Футбольний Союз у Кракові”. А от сучасні українські видання публікують назву цього об’єднання як загальнокрайовий Футбольний Союз Галичини. Хто правий в цьому питанні мабуть й не настільки важливо. До речі,  Львівський окружний футбольний союз (ЛОЗПН – Львівський окреговий зв’язок пільки ножней) було створено лише на початку 1920 року, вже після створення 1919 р. Футбольного союзу Польщі (ПЗПН).

А тоді, прийнятий на зборах статут, було направлено 13 грудня 1911 р. до С.К.Намісництва у Львові з проханням про реєстрацію. А 23 грудня він був таки затверджений. Треба одразу відмітити, що в §4 цього статуту чітко відмічено, що членом союзу може бути не тільки те польське спортивне товариство з Галичини, яке належить до  Австрійського Футбольного Союзу (штатні члени), але й інше, яке визнає цей статут (позаштатні члени). До того ж у §1 вказано, що місцем дислокації центральних органів управління союзу є місто, в якому мешкає президент союзу.

Так от, саме 3 вересня 1911 року все ж таки потрібно вважати датою створення союзу польських команд, але у вигляді загальнокрайового Футбольного Союзу Галичини, бо тільки на таку назву була нарешті отримана згода Австрійського Футбольного Союзу (OFV) щодо самоврядного управління футболом у Галичині  в межах OFV. Футбольний Союз Галичини став автономним членом Австрійського Футбольного Союзу.

В цей час в Австро-Угорській імперії було два самостійних футбольних об’єднання – Австрійський та Угорський Футбольні Союзи, які входили до ФІФА. Крім того, до складу Австрійського Футбольного Союзу на тих же правах автономії, що й Футбольний Союз Галичини, також входили Нижньо-Австрійський Футбольний Союз, Німецький Футбольний Союз у Чехії та Моравсько-Сілезький Футбольний Союз. Усі клуби цих союзів були членами Австрійського Футбольного Союзу. Треба чітко зазначити, що жодна з команд –  членів OFV не мала права грати з командами, які не були членами Австрійського чи Угорського Футбольних Союзів. Прикладом повної залежності створеного в Галичині союзу від центрального OFV є те, що 1912 р. він змушений був виключити з своїх лав 1.ЛКС “Чарні” Львів за наказом австрійців через участь цієї львівської команди у двох матчах з чеським клубом “Спарта” Прага, котрий не належав до OFV . 

Центральні органи Футбольного Союзу Галичини спочатку були розміщені в Кракові, бо першим президентом цього союзу було офіційно обрано на зборах 21 січня в Кракові професора Людвіка Желенського (Ludwik Zelenski) з цього міста. Віце-президентом став львів’янин Людвік Хрістелбауер, а серед членів правління союзу були також львів’яни Казімеж Гемерлінг і Олександр Літвіновіч та краків’яни Антоні Янушевський, Вл. Розтворовський, Здіслав Яхімецький, Станіслав Коперніцький і КЛізмівський. Була обрана й ревізійна комісія союзу. Заміна Станіслава Коперніцького на посаді президента сталася через те, що його ще до цього Австрійський Футбольний Союз обрав своїм віце-президентом й одразу направив, як свого почесного делегата, на Конгрес ФІФА до Дрездена. До речі, статутом Футбольного Союзу Галичини серед окреслених першочергових завдань було й створення суддівської групи для проведення змагань. 

Першими членами цього Футбольного Союзу Галичини стали п’ять спортивних клубів – три краківських і два львівських – ЛСК “Погонь” та 1.ЛКС “Чарні”, а ЛКС “Лєхія” увійшов до союзу вже 1912 року. Саме вони й стали учасниками першого чемпіонату Галичини 1912 року по І-му класу, який Австрійським Футбольним Союзом через несвоєчасну подачу заявок його учасників було визнано таким, що не відбувся. Після цього таке ж рішення 1 вересня прийняв Відділ ігор Футбольного Союзу Галичини щодо проведених змагань по І-му класу чемпіонату. Та, як не кажіть, але все ж деякі матчі цього незакінченого чемпіонату були проведені й списувати їх непотрібно.

Другий чемпіонат Галичини було проведено 1913 р. й він став першим офіційним чемпіонатом цього регіону Австро-Угорської імперії. 

15 лютого 1913 р. на загальних зборах представників усіх членів союзу президентом Футбольного Союзу Галичини було обрано львів’янина Людвіка Хрістелбауера (Ludwik Christelbauer), відомого архітектора, автора проектів стадіонів у Львові (“Чарні”), Лодзі (ЛКС), Кракові (“Вісла”) та Варшаві (“Полонія”). Згідно зі статутом штаб-квартиру союзу перемістили в місто мешкання президента. Віце-президентами були обрані З.Яхімецький (Z.Jachimecki) і Б.Ласковніцький (B.Laskownicki), членами правління – М.Якубовський, А.Літвіновіч, М.Орловіч, Ю.Стоегер і В.Уміховіч; а делегатами клубів були Б.Брзежіна (“Вісла” Краків), Г.Ландау (“Чарні” Львів) і А.Шітман (“Погонь” Львів). Дисциплінарну комісію очолив Ю.Стоегер, а спортивну комісію – Б.Брзежіна та Л.Дудрик. Саме це правління й організувало проведення другого офіційного чемпіонату Галичини 1914 року, який нажаль не був закінчений з причини початку першої світової війни.

1913 р. при Футбольному Союзі Галичини була створена Колегія суддів.  Першим президентом цієї колегії був обраний Орест Джулинський, секретарем – Тадеуш Дудрик. До складу правління цієї колегії увійшли Ю.Гіпп, Уміновіч та Максиміліан Дудрик, а також як член екзаменаційної комісії та делегат Австрійського Футбольного Союзу відомий суддя Гуго Мейзл.

Нажаль, до Футбольного Союзу Галичини входили тільки польські спортивні клуби, а українські та єврейські входили безпосередньо до Австрійського Футбольного Союзу.

Якщо в чемпіонаті 1912 р. грали лише львівські та краківські команди, то вже з 1913 р. до Футбольного Союзу Галичини увійшло багато спортклубів та осередків з інших міст Галичини. У чемпіонаті цього року приймало участь 17 клубів, чотири з який грали у І-му класі, а десять у ІІ-му класі, який було поділено на групи 2-А (8 команд) та 2-В (9 команд). А от з наступного року мали намір прийняти участь вже аж 24 команди, чотири з який грали б у І-му класі, а двадцять виборювали б честь грати у ІІ-му класі, який було поділено на групи 2-А (4 команди) та 2-В (5 команд). До того ж, до 7 команд, які не пройшли кваліфікацію, з добавленням резервних і других кращих 4-х команд Львова створили 3-й клас з 11 команд. Та, нажаль, цей чемпіонат через початок першої світової війни залишився незавершеним.

 

Спроби створення Південно-Російської Футбольної Ліги

в Російській імперії

 

Висновки, які були зроблені після проведення першого чемпіонату Російської імперії, свідчили про те, що коли навіть при п’яти учасниках виникали великі проблеми з організації чемпіонату, то при збільшенні числа учасників потрібно було вживати якісь заходи. І при подачі заявок на участь у ІІ чемпіонаті Російської імперії вже команд 13 міст Всеросійський Футбольний Союз (ВФС) одразу приймає рішення про створення двох зон – північної та південної.

Як про це вже писалося в одному з попередніх нарисів, проведення першості Півдня Російської імперії 1913 р. було доручено Харківській Футбольній Лізі. Але те що сталося під її безпосереднім керівництвом і що призвело до анулювання результатів чемпіонату, не могло задовольняти керівників ВФС. До того ж число міст які бажали стати учасниками вже ІІІ чемпіонату 1914 р. саме на Півдні значно збільшилося – намічалося 12 команд. Тому у ВФС при зміні його керівництва замислилися щодо створення окремого керівного органу на Півдні, а саме Південно-Російського відділення ВФС. Саме на цей керівний орган покладалося проведення першості Півдня Російської імперії, як попереднього етапу третього чемпіонату Російської імперії. Це рішення було прийняте на черговому з’їзді ВФС наприкінці 1913 р. А центром дислокації цього відділення ВФС все ж залишили Харків. До речі, ВФС відмінив квоту на іноземних футболістів у чемпіонаті Російської імперії, вимагаючи, щоб вони були “постоянными жителями” тієї чи іншої місцевості.

Але в більшості великих українських міст рішення про створення окремого керівного органу на Півдні імперії одразу було сприйняте, як дозвіл на створення самостійної “Южно-Русской футбольной лиги”. Одразу ж представники футбольних організацій з більшості тих українських міст, де вони були створені,  зібралися  19 січня 1914 р. у Києві. На цих зборах були присутні: від Харківської Футбольної Ліги – М.О.Арефьєв, від Одеської Футбольної Ліги – Д,Д.Герд, від Херсонського спортивного гуртка М.О.Ходушин та від Київської Футбольної Ліги – М.О.Тананаєв, В.Ф.Вітачек, Д.Х.Френк, В.Б.Оттен, В.В.Камінський і представник Всеросійського Футбольного Союзу А.П.Вешке.

На зборах було визначено, що ті змагання, які вже два роки проходили серед збірних міст Російської імперії, проводилися вкрай безглуздо і навіть збірна команда Києва обидва рази не приймала в них участі. Тому дуже важливо для успішного розвитку футболу на півдні Російської імперії створити Південно-Російську Футбольну Лігу, яка повинна мати своїх представників у ВФС та буде користуватися значною самостійністю у вирішенні питань спортивного життя півдня Російської імперії, а саме у районах Київської, Полтавської, Херсонської і Таврійської губерній та області Війська Донського. До обов’язків Ліги повинно було увійти проведення розіграшу першості півдня, міжміських і міжнародних зустрічей, створення своєї Колегії суддів, визначення збірної команди півдня та залучення до змагань іноземних команд.

Підтвердження викладеного: Южно русская футбольная лига. “Только что закончился съезд представителей южно-русских футбольных организаций, на котором решено было образовать на юге России самостоятельную южную русскую футбольную лигу. Последняя, имея своих представителей во всероссийском футбольном союзе, будет пользоваться значительной самостоятельностью во всем, что касается спортивной жизни юга России. Юг будет самостоятельно устраивать международные матчи и в самом непродолжительном времени учредит коллегию судей. Район деятельности южно-русской лиги составляют: Херсонская, Киевская, Полтавская и Таврическая губернии и область Войска Донского”.                                                                           “Родной Край” (Херсон)  №537  за 28.01.1914 р. Спортъ “Необходимость в образовании отдела Всероссийскаго футбольнаго союза, на попечении котораго находился бы юг России, давно уже назрела. Всероссийский футбольный союз перегружен работой и не в состоянии с должным вниманием относиться в быстро прогрессирующему югу. Общее мнение резюмируется в следующем: Всер. футб. союз перегружен работой, дальность расстояния отделяющаго север от юга, делает невозможным всестороннюю осведомленность союза о положении южных лиг, розыгрыш первенства юга, поручаемый мало опытным организациям или с сомнительным успехом устраеваемый самым союзом не может удовлетворить  требования южных лиг и городов; образование Южно-русской лиги, поэтому крайне важно для успешнаго развития футбола на юге. Такия важныя состязания, как за первенство юга России, устраиваются второй год крайне безтолково, вследствие чего, Киев оба раза не мог принять участие. Деятельностью Всероссийскаго футбольнаго союза была также крайне недовольна Одесса. 19-го с. м. в Киеве состоялось собрание, на котором присутствовали: от Харьковской футб. лиги Н.А.Арефьев, от Одесской ф.л. Джон Герда, от Херсонск. спорт. кружка Н.А.Ходушин, от Киевск. ф. л. Н.А.Таначаев, В.Ф.Витачек, Д.Х.Френк, В.Б. Оттен, В.В.Каминский и представитель Всероссийск. футб. союза А.П.Вешке. К концу заседания более или менее точно обрисовалась физиономия Южно-русской лиги. Южно-русская лига образуется с целью: регулирования устройства матчей, назначения союзных рефери, выбора сборной команды юга, устройство календарных матчей городов и лиг юга, розыгрыша первенства, привлечение иностранных команд. Это лишь узко очерченный оффициальный кругозор, на самом деле Южно-русская лига является для юга России тем же, чем Всероссийск. ф.с. является по отношению ко всей России”.                                                                                                             “Югъ” (Херсон)  №1172  за  31.01.1914 р.

Звісно, такі наміри були зовсім не до вподоби керівництву Всеросійського Футбольного Союзу й до українських “самостійників” було це доведено. Їм було роз’яснено, що ВФС прийняв рішення не про створення Південно-Російської Футбольної Ліги, а про створення свого Південно-Російського відділення й не більше.    

Вже в квітні 1914 р. при зміні керівництва ВФС при цьому союзі було таки створено Південно-Російський відділ, який і повинен був провести першість півдня Росії. Установчі збори цього Південно-Російського відділення ВФС були проведені 27 квітня 1914 р. там же в Києві.

Головою Південно-Руського  відділення ВФС було обрано харків’янина М.О.Арефьєва, його товаришем (заступником) Ф.В.Джекобса від Одеси, секретарем Д.Д.Герда – теж від Одеси, товаришем секретаря  – В.Б.Камінського з Києва, скарбником – Д.Х.Френка з Києва, членами правління – Д.Р.Гілеспі та Балодать (обидва з Харкова), кандидатами – А.П.Крафта з Юзівки та А.Клінча з Миколаєва. Все це було надруковано в. газеті “Одеський листок” за 29.04.1914 р., а також в цій же газеті сповіщалося, що “в мае в Одессе состоится заседание правления, которому предстоит обсуждение вопроса о предоставлении первенства одному из южных отделов”.

Чи відбулося засідання в Одесі – невідомо, але вже 8 червня правління точно знову збиралося в Києві та обговорювало питання проведення розіграшу першості Півдня Російської імперії, результати якого повинні були б увійти у залік ІІІ чемпіонату імперії. Це правління провело на той час серйозну роботу щодо розбивки учасників на дві групи – “Південь” і “Захід” з визначенням самої сітки розіграшу, яка була досить складною. Планувалось розпочати матчі в червні. В групі “Південь” в першому турі повинні були грати Сімферополь – Севастополь і Ростов – Юзівка, а переможця в цій четвірці чекав матч с Харковом. Більш складною була система в групі “Захід”. В першому турі планувалися матчі Кишинев – Херсон і Єлісаветград – Миколаїв. Переможець цього квартету виходив по сітці на переможця в матчі Київ – Чернігів. Але й це ще не все: команда, яка проходила сито відбору, попадала у півфіналі (початок вересня) на збірну Одеси. На кінець вересня було призначено фінал поміж кращими командами груп “Південь” і “Захід” Півдня Російської імперії. Та, нажаль, усе зроблене цим відділенням перекреслила перша світова війна, яка розпочалася вже 19 липня…

Цю керівну футбольну організацію на сході та півдні сучасної України теж, звісно, потрібно було б вважати провісником або прообразом сучасної Федерації футболу України, якби  цьому органу керівництва футболом вдалося нормально попрацювати на цих землях, але так сталося, що він не провів жодного спортивного заходу, який би сприяв об’єднанню українських міських футбольних ліг, клубів і осередків.  

Питання створення у ВФС “підсоюзів”, які б об’єднували декілька міських ліг, стояло й 1916 року, але крім балачок так нічого й не було створено. З’явлення в газеті “Приднепровский край” (Катеринослав) у червні 1916 р. інформації щодо визначення чемпіоном Півдня Російської імперії команди “Юзовского спортивного общества” абсолютно нічим не підтверджується і, тим паче, жодні змагання під егідою будь якого керівного органу Півдня цього року не проводилися.  Футбольні історики вважають, що приводом появи цієї публікація був візит до Катеринослава команд Юзівки й Маріуполя, а так як до цього хазяї, граючи з командами декількох міст поразок вдома не мали, виграли ще й у Маріуполя, а от юзівцям  раптом програли, то й охрестили переможців чемпіонами.

Але цього ж року в серпні ще й в Харкові мав місце цікавий турнір, на який прибули команди Ростова, Миколаєва та Катеринослава, у якому переможцями були миколаєвці. Їх місцева . “Николаевская газета” за 1.09.1916 р… теж визнала чемпіонами. Ось що там  писалося: “Во вторник, 30 августа, из Харькова вернулась футбольная команда “Николаевского спортивного клуба”. 28-го наша команда встретилась со сборной командой Ростова и побила ее 6:0. В тот же день сборная Харькова выиграла у сборной Екатеринослава – 2:1. На следующий побежденные играли между собой, а победители между собой. Екатеринослав победил Ростов – 5:0. “Николаевский спортивный клуб” победил Харьков. Имея победу над сборной командой Киева 4:2 и отказ Одессы выступать на состязании, “Николаевский спортивный клуб” фактически вышел победителем Юга России по футболу”. Ось таким чином в ці часи визначалися чемпіони Півдня Російської імперії. Хоча є й офіційна інформація тих часів про те, що 22 жовтня 1916 р. у приміщенні Московського Олімпійського Комітету на п’ятих щорічних зборах ВФС у зв’язку з війною було вирішено відмовитися від проведення чергового чемпіонату Російської імперії. До того ж шості, й останні збори ВФС були заплановані на березень 1917 р. у Петрограді, але через революційні події у лютому в цьому місті, їх перенесли на 21-22 травня до Москви. Але туди прибули представники лише трьох міст, які розглянули новий статут ВФС і… роз’їхалися.

  А ось Південно-Російське відділення ВФС свою діяльність не припиняло. Більш за те, влітку 1918 р. у Катеринославі, де було значно спокійніше ніж у Києві чи Харкові, ви й не повірите, але були проведені ще одні установчі збори на цей раз вже саме Всеукраїнського (Південного) Футбольного Союзу. Цього року після завоювання Україною незалежності й проголошення Української Народної республіки Катеринославу було запропоновано змінити назву на Січеслав, що повинно було нагадувати про козацький характер цього краю, але офіційно місто все ж залишилося з колишньою назвою.

Хоча інформації про вищеназвані збори недостатньо, але все ж відомо, що головою цього Союзу було обрано харків’янина З.Агитона, секретарем – його земляка Б.Шифрина, а членом правління – І.Соколова з Миколаєва. Нажаль, про заходи, які були прийняті на цьому зібранні жодного документального підтвердження немає, а подальші події громадянської війни, звісно, поставили взагалі хрест на спробі проведення якихось міжміських змагань.

                                                                                       Анатолій Коломієць

 

Центри дислокації керівних футбольних органів Півдня Російської імперії: