Ось вам ще одна захоплююча історія з серії створення та інколи й нерішучих, але у відповідальних матчах просто гігантських кроків збірної України радянського періоду – історія про те як 1924 року тільки що створену збірну усього Союзу Радянських Соціалістичних Республік у першому ж в її історії матчі перемогла саме збірна України – на той час перший чемпіон цього Радянського Союзу, визначений у його першому офіційному та легітимному чемпіонаті тих часів.

Просто гріх не розповісти  про саме цю подію, інформація про яку на протязі багатьох років усіляко замовчувалася й не поширювалася. Навіть про всі перемоги головної команди СРСР (національною збірною її ж не назвеш) за довоєнних часів було не бажано друкувати у довідниках і часописах часів існування “совка”. Навіть дата створення цієї найулюбленішої усіма в СРСР команди, за яку вболівали мільйони прихильників футболу, ніде не вказувалася. Усім нав’язувалося про те, що ця збірна була створена вже в 50-ті роки, коли Федерація футболу СРСР була вже залучена до ФІФА й почала проводити матчі на офіційному рівні. Важко було зрозуміти, чого так стидаються в білокам’яній, про що не бажають відкривати правду? Адже було досить багато чудових перемог збірної Радянського Союзу на міжнародній арені, хоча й не над дуже сильним суперником – збірною Туреччини, хоча й не визнаних на офіційному рівні в світовому футболі, але ж це історія цієї збірної – й до того ж історія цікава, історія сходження до досить значних висот на світовій арені.

Та виявляється керівникам з когорти більшовиків-комуністів не давала спокою ота прикра поразка головної команди їх великої держави в першому ж матчі та ще й від української команди,  яка постійно псувала їм настрій, перемагаючи й доводячи свою перевагу в футболі не тільки над московськими командами та й ще над збірною усього їх “совка”. Тому й самі мовчали та й іншим забороняли “рота розкривати”.

Збірна команда СРСР з футболу була офіційно створена саме 1924 року після завершення першого чемпіонату СРСР, тобто звісно саме того чемпіонату, що заслуговував уваги, а не якоїсь там першості команд залізничників 1923 року, де команду Москви заздалегідь зробили переможцем незрозумілих нікому змагань серед якихось команд, наспіх зібраних у столиці тільки що створеного СРСР. Про причину створення збірної СРСР можна тільки здогадуватися, але майже всім зрозуміло, що керівництво країни було не в захваті від офіційно визначеного переможця справжнього першого чемпіонату СРСР 1924 року – збірної Української СРР, яка перемогла збірну Російської РСФРР.  Для зменшення значності такої перемоги з національних інтересів одразу було визначено іменувати фіналістів цих змагань не інакше ніж збірна Харкова та збірна Ленінграду та й ще терміново створити збірну СРСР для подолання переможців чемпіонату найкращими гравцями усієї “імперії комунізму” (звісно без гравців України).

Скрізь розповідалось, що ця збірна була створена спочатку тільки з молодих перспективних гравців Москви та Ленінграду за підсумками проведеного чемпіонату, але чомусь усі забули що у цьому чемпіонаті збірна Москви не приймала участі, тобто вже наполовину брехали. Ще й досі незрозуміло нікому чому ж на цьому етапі питання залучення до цієї збірної найкращих українських футболістів взагалі не розглядалося. Все це вказує однозначно, що створювалася команда, яка б здатна була подолати саме цих українців, а про престиж її та майбутню перспективу мови тоді й не велося. Складається таке враження, що ті, хто замовляв і вимагав створення цієї “збірної СРСР” зовсім не брали до уваги гравців з України, бо вважали що це робити непотрібно, бо за їх міркою кращі футболісти завжди й в усі часи жили лише в Москві та Пітері.

Ох як же помилилися партократи в апараті Всесоюзної Ради фізичної культури (ВРФК). Й показали їм, як вони глибоко помиляються, ті самі харків’яни, яких переможцями дехто вирішив ні в якому разі не випускати з Москви. Не в правилах керівників тих часів було залишатися переможеними. Тому, як завжди й до цього, не надав навіть відпочинку після двох виснажливих матчів чемпіонату, збірній Української СРР було запропоновано “полупцювати м’ячика” ще в одному матчі ще з однією такою собі командою, досить їм і нікому невідомою – саме… збірною Радянського Союзу!

Чи була можливість відмовитися? Пробачте, але за часів ЧК-ГПУ-НКВС про це й мови ніхто не вів. Суперечити примхам партії – це щось з фантастики, особливо за часів терору цієї партії, так званої “диктатури пролетаріату”. Ось і вимушені були українські футболісти – колишні харківські пацани з “Штурму”, “Балабанівця” та “Горця” зібрати всі сили й… перемогти ще й цю “найвищу силу”, залишивши про себе згадку на всі часи, відкрив реєстр матчів збірної великого та непереможного Радянського Союзу поразкою 0:1. И поразкою від кого? Від команди, яку гідним суперником ніколи не вважали й яку, що засмучувало більш за все, навіть не хотіли бачити. Від команди міста в провінції, на околиці матінки Росії, десь там у Малоросії.

 

Підтвердження викладеного:

Харьков победил сборную СССР

…8 сентября лучшая команда СССР – Харьков выступила в заключительном матче против сборной СССР, составленной из лучших игроков Москвы и Ленинграда. В этом матче снова прекрасную игру показала защита Харькова и, несмотря на ряд опасных моментов, с честью вышла из этого испытания. Минут за 8 до конца первого хавтайма по правому краю прорывается Натаров и неожиданно сильным пушечным ударом бьет по воротам СССР. Вратарь Гусев прыгает в угол на мяч, и от силы удара сам совместно с мячом попадает в сетку.

Во второй половине игры, несмотря на все проявления грубости, в особенности со стороны Бутусова и Батырева, сборной СССР благоприятного результата добиться для себя не удается. В конечном итоге Харьков выигрывает со счетом 1:0.

Состав СССР: Гусев (Ленинград); Рущинский (Москва), Ежов (Л); Филиппов П., Батырев (оба Л), Ратов (М); Григорьев Т. (М), Селин (М), Исаков (М), Бутусов (Л) и Жибоедов (М).

В составе Харькова произошли лишь изменения в линии нападения из-за выбытия Шпаковского. В отчетном матче за нападение играли Губарев, Натаров, Алферов, Бем и Казаков. Судил матч лучший ленинградский рефери Фепонов.

                                       Журнал  “Вестник физической культуры” №12-13. Харків, вересень 1924 р.

 Виходячи з цієї інформації та матеріалів з інших джерел наведемо протокол цього сенсаційного матчу:

Протокол матчу:

                                                                                             –

 

  Збірна СРСР (Москва-Ленінград) – Збірна УСРР (Харків) –  0:1 (0:0)

8 вересня 1924 р.  м. Москва.  Майданчик “Красной Пресни”. Товариський матч.  8 тис. гляд.

СРСР: Гусєв (Ленінград) – Рущинський (Москва), Єжов (Ленінград) – Філіппов (Ленінград), Батирєв (Ленінград) – капітан, Ратов (Москва) – Т.Григор’єв (Москва), Селін (Москва), Ісаков (Москва), Бутусов (Ленінград), Жибоєдов (Москва).

УСРР: Норов – К.Фомін, Кротов – Капустін (капітан), В.Фомін, Привалов – Губарєв, Натаров, Алфьоров, Бем, Казаков (усі – Харків).

Голи:  0:1 – Натаров (68 хв.).

 

Якщо брати за великим рахунком, то 8 вересня 1924 року фактично відбувся матч поміж збірними України та Росії, хіба не так? Україну представляли кращі гравці її столиці – Харкова, бо просто краще їх за класом гри й особливо за зіграністю поміж собою в ті часи в республіці не було. А Росію – збірна з кращих гравців Москви та Ленінграду, й краще їх у РСФРР навряд чи можна було знайти. Так що не будемо кривити душею – це був перший в історії українського футболу матч між збірною України та її й нині постійними суперниками – збірною Росії. А перемога в цьому першому матчі має дуже велике значення.

Для підкріплення твердження, що грала саме збірна Української СРР, а не нав’язана довгий час багатьма засобами масової інформації збірна Харкова, наведемо цитату з нарису “Новая победа Украины”, опублікованому в київській газеті “Пролетарская правда” №221 за 27.09.1924 р.:

“Сборная команда Украины, взявшая первенство СССР по футболу на 24-й год и побившая сборную СССР, доказала, что ее победа не случайность…”.

Також підкріпимо це ще однією цитатою з нарису “Першинство СРСР в футболі”, опублікованому ще в одній київській газеті “Більшовик” №207 за 12.09.1924 р.:

“На другому Всесоюзному святі фізкультури в Москві першинство СРСР в футболі взяла команда України; вона обіграла в фіналі команду РСФСР (Ленінград) з рахунком 2:1. Потім відбувся матч переможниці – збірна СРСР (з найкращих грачів Москви і Ленінграду), який знову виграла Україна (команда складалася з футболістів м.Харкова) з рахунком 1:0″.

Вже через тиждень після цього матчу керівництво фізкультурою в СРСР було вимушено змінити свої погляди щодо футболу України й ввести не тільки до першого складу збірної СРСР одразу аж чотирьох українських футболістів – Кротова, В.Фоміна, Привалова та Натарова. Та й ще до другого складу були залучені Норов, Казаков і Шпаковський. Щоправда, в першому міжнародному матчі збірної СРСР з національною збірною Туреччини 16 листопада 1924 року грали лише Привалов і Шпаковський, але грали вони просто чудово (перший гол було забито з ефектної подачі м’яча Шпаковським, а другий забив особисто він сам).

 

Підтвердження викладеного:

Успехи харьковских футболистов

Успехи харьковских футболистов, достигнутые на всесоюзных состязаниях в Москве, заставили Моссофик несколько видоизменить состав сборной СССР, влив туда несколько харьковцев.

Состав сборной следующий: Соколов – Москва, Рущинский – Москва, Кротов – Харьков, Ноготков – Москва, Фомин Ф. и Привалов – оба Харьков, Григорьев, Бутусов – оба из Ленинграда, Натаров – Харьков, Селин и Холин – оба Москва.

Во вторую сборную команду вошли харьковцы: Норов – вратарь, Казаков и Шпаковский – нападающие.

Таким образом, из харьковской сборной команды вошли 7 человек в обе сборные СССР.

                                  Газета  “Пролетарская правда” №214 (927). Київ, 19 вересня 1924 р.

 

Ось таким був один з найяскравіших перших кроків збірної України в її історії. Цю свою історію збірна України писала такими перемогами вже в ті далекі 20-ті роки минулого століття.

Анатолій Коломієць