Як це не дивно, але міські органи, які об’єднували футбольні команди при різних спортивних організаціях, на теренах України були створені практично одночасно як на заході, так і на сході

В Західній Україні якось в той час про створення саме якихось “ліг” у футбольному господарстві й мови не було. Може через те, що мало було клубів у містах або мода з туманного Альбіону до центру Європи не докотилася. Тут переймалися метою проведення змагань між містами краю. Але у Львові лише в червні 1911 року був створений загально крайовий футбольний Союз Галичини, який одразу став автономним членом Австрійського футбольного Союзу. Головою Союзу Галичини був обраний львів’янин Христельбауер. І тільки вже після створення 1919 року Футбольного союзу Польщі (ПЗПН) на початку 1920 року було створено Львівський окружний футбольний союз (ЛОЗПН – Львівський окреговий зв’язок пільки ножней). Зверніть увагу – навіть не міський, а окружний.

*  *  *

На сході ж України в великих містах також саме в цей час почали створюватися саме міські Футбольні Ліги. Першими про орган керівництва футболом в місті заговорили в Одесі. Тут ще восени 1910 року за ініціативою члена “Шереметевского Кружка Спорта” А.Ліфшиця була зроблена спроба організувати такий керівний орган, який би був спроможним організувати клуби й осередки та розпочати проводити змагання між їх командами. Вже тоді мова йшлася про створення саме футбольної  ліги, аналогічної вже діючим таким лігам у Санкт-Петербурзі та Москві. А.Ліфшиць зібрав на нараду представників ОБАК, ШКС та ОКФ, які домовилися про проведення змагань з футболу весною наступного 1911 року, але до того потрібно було розробити правила цих змагань. Для нагородження переможця цих майбутніх змагань редактором журналу “Спортивная жизнь” Ембросом був “пожертвуваний” Кубок. Якщо дехто вважає такі збори трьох спортивних колективів з визначенням їх намірів – створенням в Одесі 1910 року футбольної ліги, то, пробачте, хай собі вважають. Ми вже знаємо що за радянських часів і не таке вигадували.

Та вже в грудні 1910 року була проведена реєстрація футболістів, які числилися за командами, а наприкінці грудня на участь у весняних змаганнях подали заявки 4 колективи: ШКС, ОКФ, ОБАК та “Станд” (з середини 1911 року вже мав назву “Спортингъ-клуб”).  У лютому 1911 року вже на другій нараді з представників цих клубів і осередків було створено тільки тимчасовий комітет по проведенню змагань, головою якого було обрано Емброса, а секретарем А.Ліфшиця. На нараді був розроблений календар змагань, у відповідності з яким було прийняте рішення проводити по дві зустрічі супротивників між собою – на своєму полі та на полі суперника.

Таким чином, якщо слідувати легендам радянських часів, то необхідно вважати дату проведення першої наради представників трьох одеських футбольних колективів – осінь 1910 року  датою створення Одеської Футбольної Ліги – першої в Російській імперії на території сучасної України, хоча тільки наступного року у лютому вже на другій нараді представників цих колективів було створено лише тимчасовий комітет по проведенню змагань. Тоді виходить, що Лігу створили 1910 року, а її першого голову Емброса та секретаря А.Ліфшиця обрали тільки у лютому 1911 року (щось тут не клеїться, до того ж скрізь зазначено, що першим головою Одеської ліги був не Емброс, а Е.Джекобс).

Весною 1911 року до чотирьох клубів – засновників ліги додалося ще чотири спортивних осередки  – “Виктория” (встигла пограти тільки в першому чемпіонаті Одеси), “Вега”, “Индо” (конкретно команда Індо-Европейської телеграфної контори) та “Турн-Ферейн”. 

Подивимося що ж було далі. Дійсно, вже восени 1911 року на чергових зборах представників клубів було обрано комітет саме Одеської Футбольної Ліги з п’яти осіб і двох кандидатів. Головою цього комітету було обрано Ернеста Вільям(ович)а Джекобса, його товаришем (заступником) – Джона Джемс(ович)а Герда, секретарем-скарбником – П.А.Патрона, членами комітету – Андерсена та Федора Христофоровича Стефена, а кандидатами Альберта Івановича Гельєра та А.Ліфшиця. Таким чином, все ж, заради справедливості, датою створення Одеської Футбольної Ліги юридично потрібно рахувати осінь 1911 року, а не 1910. Хоча з якої точки зору на це дивитись. Наприклад, і зараз в Росії вважають датою створення Футбольної Ліги в Одесі саме 1910 рік. Чому? Важко сказати. Напевно все ж через брак досліджень та відсутність у цьому потреби.  

У подальшому саме цей створений 1911 року комітет Одеської Футбольної Ліги був серед засновників Всеросійського Футбольного Союзу (ВФС), який було утворено 6 січня 1912 року, а до керівництва цього Союзу кандидатом увійшов єдиний представник від південних міст Російської імперії – одесит П.А.Патрон.

Лише 12 квітня 1912 року Одеська Футбольна Ліга була легалізована – було розроблено “Правила розыгрыша кубковъ и первенствъ”, врегульовано календар ігор, зареєстровано і надруковано Статут цієї організації в типографії в Кишиневі (зараз Молдова) на 16 сторінках як “Устав Одесской Футбольной Лиги”.

 

До Одеської футбольної ліги увійшли 8 клубів і осередків: вже відомі нам ОБАК (голова – англійський генеральний консул Д.Сміт, кольори – біло-сині), ОКФ, ШКС, “Вега” та “Спортинг-клуб”, а також створені у ці роки “Индо” – команда Індо-Європейського телеграфу (кольори – білі футболки та сині труси), “Флорида” (кольори – жовто-зелені) та грецька “Виктория”, але вона досить швидко вибула з-за нестачі коштів і її замінив німецький “Турн-Ферейн”, який відкрив свою футбольну секцію (голова – Федір Христофорович Стефен, кольори – білі з широким червоним поясом).

*  *  *

Ще на початку 1911 року у Києві на різних новорічних банкетах і заходах серед міської знаті професорами Київського політехнічного інституту (КПІ) М.Б.Делоне і В.О.Плотніковим була розпочата розмова про необхідність створення організації подібної тій, що була створена в Одесі, а саме футбольної ліги. Про одеські нововведення їм повідав відомий в ті роки авіатор Сергій Уточкін.

Усі товстосуми міста розуміли, що від Міської Думи допомоги їм не дочекатися і тому доведеться “пустити шапку по колу”, тобто скинутися на цю добру справу. Найщедрішим виявився професор-хірург М.М.Волкович, який не тільки був професором Київського університету св.Володимира, але й мав велику практику серед знаті та був успішним домовласником. Не поскупився і викладач природознавства Київського реального училища, жіночої гімназії св.Ольги та сільськогосподарських курсів статський радник С.І.Торський, також власник багатьох будинків. Вони були зацікавлені в організації Ліги не тільки тому, що були закохані у футбол, а й через те, що їхні сини ганяли м’яч по пустирях і давно мріяли пограти на майданчику “Политехников”.

Крім цих двох заможних киян та професорського складу КПІ, меценатом став один із співвласників процвітаючої київської фірми з виготовлення рам для вікон “Гудшон і Губчевскій”, знаменитий київський фотограф О.М.Губчевський, а також і В.В.Кашпар – засновник першого футбольного гуртка в Києві серед чехів заводу Гретера і Криванека й володар підприємства з виготовлення гімнастичного інвентарю та спортивного одягу. Таким чином, достатня сума була знайдена, залишалося тільки дізнатися, як і куди її застосувати.

Цього року, перебуваючи у Санкт-Петербурзі, член правління “Немецкого гимнастического общества” Олександр Павлович Вешке зустрівся з відомим російським футбольним функціонером того часу Георгієм Олександровичем Дюперроном і обговорив з ним багато з того, що його турбувало. У цій бесіді від Г.О.Дюпперона він дізнався про те, що планується створення футбольного союзу Російської імперії, і отримав всі інструкції на створення в Києві міської ліги футболу.

Повернувшись до Києва і заручившись підтримкою декількох однодумців, О.П.Вешке скликав від імені “Немецкого гимнастического общества” 24 вересня 1911 року установчі збори. Більшість запрошених гуртків це зібрання проігнорувало. З’явилися лише представники “Спортивно-гимнастического кружка при Киевском политехническом институте” М.О.Тананаєв, С.Є.Рокотян і В.Б.Оттен. Особливо було прикро, що не прибули на збори чеські футболісти з “Сокола”, хоча раніше була чітка домовленість з ними їх колишнього “вождя” Віктора Кашпара.

Однак футбольна ліга у Києві все ж була створена, і було визначено її статус – вищий орган міського футболу. Зазначені представники “Политехников”, спільно з представниками “Немецкого гимнастического общества” О.К.Анохіним, О.П.Вешке і В.П.Бобровським і склали першу президію зборів. Ще 17 вересня був розглянутий статут Санкт-Петербурзької Футбол-ліги і взятий за основу з деякими змінами. Також було вирішено керувати і матчами учнівських команд київських гімназій і училищ.

Був обраний комітет “Киевской Футбольной Лиги”, головою якого було призначено Миколу Олександровича Тананаєва, а секретарем – О.П.Вешке. Заступником голови був обраний В.П.Бобровський, а товаришами голови – О.К.Анохін і В.Б.Оттен.

Таким чином, днем народження сучасної Федерації футболу м. Києва є 7 жовтня 1911 року (це 26 вересня за старим стилем).

Вже після завершення першого чемпіонату міста та проведення першого матчу збірної міста професор Київського політехнічного інституту В.О.Плотніков закликав керівництво футбольної ліги міста розвинути успіх. За його наполяганням 2 грудня Київська футбольна ліга звернулася з клопотанням до тоді ще не заснованого офіційно “Всероссійскаго Футбольнаго Союза” про прийняття її в число членів цього союзу, тобто таким чином Київська футбольна ліга теж, як і Одеська, стала одним з засновників Всеросійського футбольного союзу.

Можна б було про Київ більше нічого й не казати, якби не те, що в цей час одразу зареєструвати статут ліги не вдалося через відсутність достатніх коштів у ліги, так як членів ліги було не багато, а з гімназій і училищ внески просто грішно було збирати. Потім про це просто забули – не до цього було. До того ж міська влада і поліцейські до цього ставилися лояльно і з розумінням. Відверто кажучи, якихось перевірок кілька років взагалі не проводилося.

Та коли розпочалася перша світова війна, то реєстрація статуту товариства була терміново необхідна, в іншому випадку міг бути накладений арешт на майно, та й за грати можна було “загриміти”. Звичайно, цим питанням відразу з початку року і зайнявся вже в той час новий голова Київської футбольної ліги – Антон-Станіслав Станіславович Гродецький.

Ним було підготовлено прохання на ім’я Київського губернатора з доданим проектом статуту (ці документи наведені в моєму першому томі “Киевского футбола на рубежах времен”). Заради справедливості, слід відразу зауважити, що цей статут був переписаний один до одного з статуту Санкт-Петербурзької футбол-ліги, навіть не поміняли назву ліги – “Киевская футбол-лига” замість “Киевская футбольная лига”, яка повсюдно вживалася в усіх документах і в періодичних друкованих виданнях. Добре відомо, що статут Санкт-Петербурзької футбол-ліги був офіційно зареєстрований так званим “Присутствием о союзах и обществах” столиці Російської імперії. Проте в Києві з реєстрацією чомусь виникли проблеми. Місцеві чиновники вважали себе набагато розумнішими столичних, а бюрократичний апарат у Києві був куди серйозніше санкт-петербурзького. Хабарництво процвітало, і з ним боротьбу просто втомилися вести і змирилися. Навіть військовий стан, в якому перебувала Російська імперія, не зміг вплинути на київських бюрократів.

Проект статуту Київської футбольної ліги, який потрапив до них, почав “розкручуватися” за відпрацьованою роками системою. Насамперед, засновникам запропонували сплатити внесок на публікацію про реєстрацію та надати через Київського поліцмейстера квитанцію про сплату, для чого було написано спеціального листа до цього поліцмейстера, щоб він узяв цю квитанцію і передав її в Управління справами Губернатора. Потім все повторилося по другому колу, але вже зі сплатою внеску в дохід Київської губернської друкарні, яка виготовить документ про реєстрацію. Все це супроводжувалося спеціальними повістками на ім’я А.С.Гродецкого, за якими він зобов’язаний був надавати розписки про те, що ознайомлений з кожною вимогою чиновників.

Рівно через 9 місяців (мабуть, суворо дотримувався термін народження немовляти) – 29 листопада 1915 року проект статуту було направлено Головнаглядаючому за фізичним розвитком народонаселення Російської імперії з проханням розглянути і внести зміни. Науково-технічний відділ цього Головнаглядаючого аж півтора місяці розглядав проект статуту й 15 січня 1916 року повернув його з зауваженнями і виправленнями (всього 13 пунктів) до канцелярії Губернатора. А.С.Гродецький тричі викликався повістками через поліцмейстера до канцелярії губернатора і, звичайно, він добре був знайомий з цими зауваженнями. Будучи людиною високоосвіченою, він чудово все зрозумів. Його, мабуть, навіть не так дратували “висмоктані з пальця” дрібні зауваження, як ті, що пропонували київську міську лігу (з околицями) зробити Київською губернською лігою. Він відразу прийняв рішення не сперечатися й змиритися з цією “згубною” справою про реєстрацію статуту. Саме цим пояснюються його подальші дії після того, як нарешті 17 травня 1916 року в реєстрації ліги було відмовлено, і справу була знято з черги до приведення статуту у відповідність до зауважень Головнаглядаючого за фізрозвитком народонаселення. Таким чином, все потрібно було починати спочатку, і знову платити всі внески та податки. Від А.С.Гродецького вперто не відставали, його почали засипати повістками з викликом на засідання комісії по цій справі в “Присутствии о союзах и обществах”. Треба віддати належне завзятості цієї людини, який підписував десятки повісток однієї і тієї ж фразою: “Читал и принял к сведению”. Чим би закінчилася ця історія, якби не відбулася революція, важко сказати. Але одразу на майже десять років хаосу і невизначеності необхідність у статуті відпала.

*  *  *

Взагалі у Російській імперії думка про об’єднання футбольних ліг міст Росії виникла у організаторів футболу Петербурга та Москви у той час, коли, саме завдяки їх допомозі, почали з’являтися футбольні організації і в інших містах Росії.  6 січня 1912 року відбулися установчі збори Всеросійського Футбольного Союзу (ВФС) у Петербурзі. Президія зборів мала офіційні заявки-клопотання на вступ до Союзу крім Москви та Петербурга ще Київської та Одеської Футбольних Ліг, а також “Севастопольского Кружка Любителей Спорта”. До речі, Російський Футбольний Союз на протязі 1912 року поповнився ще трьома членами, два з яких були з України – Харківською Футбольною Лігою та Миколаївським Спортивним Клубом. Цього ж року  на конгресі ФІФА у Стокгольмі Росія була прийнята до постійних членів цієї всесвітньої організації, що, до речі, надало можливість збірній Росії з футболу дебютувати на Олімпійських іграх у Стокгольмі 1912 року.

*  *  *

Декілька слів треба сказати й про Харківську футбольну лігу та Миколаївський спортивний клуб:

Харківська Футбольна Ліга була створена теж фактично 1911 року, як “Спецкомісія для проведення чемпіонату міста”, але її установчі збори були проведені  1 квітня  1912 року і головою ліги було обрано Михайла Сергійовича Маєвського, який представляв гурток “Маяк”. Вже наступного року прямолінійного та ортодоксально непримиримого Маєвського замінили більш дипломатичним І.Коваленко від клубу “Модерн”.

У Миколаєві цього ж 1911 року серед десяти футбольних команд краще команди ніж “Николаевский Атлетик-Клуб” не існувало, бо ця команда однозначно була збірною командою Миколаєва. Змагатися з нею не було ніякого глузду. Але провести змагання між іншими командами бажали усі. Та створити Миколаївську Футбольну лігу їм в цьому році так і не вдалося, бо навіть “Николаевский Атлетик-Клуб” все ще не був офіційною організацією, його статут так і залишався не затвердженим владними структурами. Невідомо чи то ВФС, чи влада Миколаєва поставили вимогу прибрати з назви утвореного клубу іноземне слово “Атлетик” і замінити його більш прийнятним в Російській імперії – “Спортивний”. Це було виконано й статут клубу було перероблено. І от вже 1912 року “Николаевский спортивный клуб”, який виконував обов’язки саме футбольної ліги міста, було прийнято до Всеросійського Футбольного Союзу. Було обрано й тимчасовий комітет цього клубу, головою якого став Павло Миколайович Засухін, його товаришем (заступником) – Піктон Альфредович Багге, секретарем – Віктор Августович Фішер, скарбником – Владислав Павлович де Сент-Лоран та членами комітету А.Клінч і Чарльз Бейт. Навіть ревізійна комісія була обрана у складі  А.Є.Кушакевича, Ф.В.Аккермана та В.П.Юрицина. Затвердили й кольори клубу – синьо-білі. Уся ця конкретна інформація була наведена в довіднику “Ежегодникъ Всероссійскаго Футбольнаго Союза за 1912 г.”. Таким чином, твердження деяких друкованих видань про існування і навіть про дату заснування Миколаївської Футбольної Ліги в ці роки не відповідає дійсності.

А далі, увага!  В перших числах серпня аж 1916 року нарешті був затверджений статут “Николаевской Футбольной Лиги” й одразу “…в городской управе состоялось объединительное заседание комитетов местных футбольных организаций: Спортивного общества, Спортивного клуба “Унион” и “Русского сокола” на предмет обсуждения вопроса об образовании в Николаеве футбольной лиги. Собрание постановило: состав президиума избрать на этом же собрании, а членов лиги по 3 от каждого общества избрать в комитетах заинтересованных обществ. Закрытой баллотировкой избраны: председателем лиги Б.А.Юренев, товарищем председателя Г.Л.Товэ, казначеем В.Л.Инглези и секретарем П.В.Соболев” (див. “Николаевскую газету” №3136 за 10.08.1916 р.).

Таким чином, тоді були обрані перший голова “Николаевской Футбольной Лиги” – Борис Олександрович Юренєв – директор миколаївських заводів і верфей,  його заступник Григорій Львович Товей та секретар Петро Володимирович Соболев.  Трохи пізніше відбулося перше засідання комітету ліги, на якому було розглянуто затверджений статут ліги (напевно, з деякими правками та змінами) та були обрані другими товаришами (заступниками) голови ліги: Андрій Олександрович Краснобабенко – від “Униона” (при радянській владі на початку 20-х років керував запровадженням фізичної культури в Києві, а також приділяв увагу й футболу в цьому місті) та Жавжаров – від “Русского сокола”.

Ось такі справи щодо організованого футболу на теренах України. Як бачите, першість визначити тут практично неможливо – усі претенденти на лаври засновників знаходяться в одному єдиному періоді початку організованих змагань – це 1911-12 роки. Перших і найбільш досвідчених тут немає. Пам’ятайте це, особливо коли Вам будуть втлумачувати засоби масової інформації про якусь там першість Одеси в цьому питанні, що начебто там значно раніше почали проводити змагання з футболу, чи раніше за усіх мешканці міста створили футбольні клуби. Усе це чистесенька брехня. Документи свідчать, що на теренах України організовані змагання з футболу розпочалися практично одразу, як на заході (Львів, Ужгород), так і в центрі (Київ), на півдні (Одеса, Миколаїв) та на сході (Харків). Першопрохідників серед цих п’яти-шести міст визначити неможливо. З десяток інших трохи відстають, хоча заслуговують визнання, бо і у них м’ячика ганяли чи копали вже й в ті часи.

                                                                                              

Анатолій Коломієць