Нажаль, ще й зараз вже після затвердження спеціальною комісією Федерації футболу України дати народження футболу України – 14 липня 1894 року в Львові, багато хто невдоволений висновками, зробленими цією комісією
й чи-то з під тишка, чи-то в повний голос піднімає питання передачі лаврів все ж таки Одесі, бо “західняки” начебто щось підробили чи збрехали, а поважна комісія не вникла до суті справи або взагалі уся була навіть підкуплена львів’янами. Пробачте, дорогенькі мої, а як же заяви представників Одеси та східних регіонів – фахівців з цієї комісії. Вони ж чесно визнали той факт, що нажаль доказів на противагу Львову вони не мали, хоча вивчали це питання досить довгий час. Немає жодного доказу й зараз – через 15 років, коли ми вже відсвяткували 120-ту річницю народження нашого футболу.

Й хочу вас усіх завірити, що я достеменно й з великою прискіпливістю вивчив усе, що нині відомо з цієї справи, переглянув сотні документів та свідчень. Мій висновок – ніколи не буде знайдено нічого, що забрало б першість у Львова, бо таких документів не тільки немає, але ще й навпаки безліч документів свідчать про те, що у футбол мешканці інших міст нашої країни, які були в ті часи у складі Російської імперії, почали грати майже одноразово й лише щонайменше через десять років після того самого, хай і показового, але все ж таки матчу в Львові. І нічого з цим не поробиш, а якщо зупинитися окремо саме на Одесі, то виявляється – все, що про неї нам втлумачували, це ніщо інше як міф, а по-простому – брехня. І зараз я Вам усе це доведу й до того ж не за споминами “очевидців”, які давно вже, царство їм небесне, на тому світі, а за допомогою конкретних документів та їх аналізу.

* * *

Надія знайти хоча б щось новеньке в Інтернеті мене ніколи не залишала. Саме там на мій запит було надано аж 96 витягів з сайтів, в яких щодо футболу в Одесі у дореволюційні часи були матеріали щонайменше на 10 сайтах. Але більшість цих сайтів повторювали один одного і матеріали в них докорінно відрізнялися навіть від усім відомої вже інформації з офіційного видання “Ежегодникъ Всероссійскаго Футбольнаго Союза за 1912 г.” та здебільшого відповідали книжці поки що, нажаль, єдиного усім відомого історіографа одеського футболу Бориса Веніаміновича Галинського – “Черноморцы” 1969 року видання (щоправда знайдено посилання ще на одного, як пишуть, відомого дослідника історії одеського футболу – Сергія Роздорожнюка, але наслідки його праці, нажаль, більшості не відомі, бо десь загубилися у підвалах Одеського міського музею. За зверненням там відповіли, що такі документи у них не числяться).

Після опрацювання усього знайденого зараз є можливість надати читачеві таке висвітлення історії зародження футболу в Одесі, яке нижче наведене.

У XIX столітті англійці були в числі світових лідерів не тільки у гімнастиці та футболі, але й у промисловості, у розвитку техніки, у комерції тощо. Звісно британські спеціалісти були бажаними в усьому світі. Британські промисловці приймали участь в організації виробництва в багатьох країнах, у тому числі і в Російській імперії. Разом з ними приїжджали й британські спеціалісти й робітники, які працювали на підприємствах.

Ці працівники й члени їх родин ділилися досвідом з місцевим населенням не тільки у виробничій сфері (одразу звертаємо увагу читача на розподіл на іноземців і місцевих мешканців). Британські службовці та їх діти дотримувалися принципів здорового образу життя, займалися фізкультурою і спортом, у тому числі й дуже популярним у цій країні футболом.

Одеса у ті часи була за чисельністю мешканців великим містом південно-західної Росії (майже 400 тисяч чоловік) – четвертим в імперії (після Санкт-Петербургу, Москви та Варшави). Але британці все ж спочатку прямували до Донецького кам’яновугільного басейну, де економічно вигідним був розвиток металургії. 1795 року російська імператриця Катерина II підписала указ про закладення державного ливарно-гарматного заводу біля річки Лугань на сході українських земель. Вибір конкретного місця для будівництва та саме будівництво були доручені шотландському підприємцю Карлу Гаскойну. 3авод (названий спочатку Катеринославським, а з 1797 року – Луганським) заклали поруч із селищем Кам’яний Брід (нині це місто Луганськ). На новобудову запросили майстрів з Англії. А вже 1869 року промисловцю з Уельсу Джону Х’юзу князь Кочубей продав концесію та землю на березі річки Кальміус, а той там 1871 року побудував металургійний завод, навкруг якого з’явилося селище Юзівка (зараз – Донецьк). Британські службовці й члени їх родин ділилися досвідом з місцевим населенням не тільки у виробничій сфері. Звичайно, діти службовців британської адміністрації та й самі службовці на Донбасі грали у футбол, але нажаль ніякого підтвердження цьому немає.

В цей же час британці повним ходом будували й Індо-Європейську телеграфну лінію поміж Лондоном і Калькуттою. Вони домовились про будівництво лінії по території Російської імперії через Одесу, Сімферополь і Керч. Для обслуговування телеграфного зв’язку були запроваджені спеціальні контори, де працювало багато британців. Одна з них знаходилася у Керчі. Кажуть є відомості (але документи не наводяться), що службовці керченської контори займалися гімнастикою і звичайно й футболом (тобто перші англійці прибули все ж до Донецька, потім і до Керчі та, звичайно, завезли туди й футбол. Таким чином, вважати саме Одесу батьківщиною футболу у Російський імперії без документального підтвердження просто безглуздо.).

Вже саме десь 1877 року (точна дата документально не підтверджена), коли керченська Індо-Європейська контора телеграфу переїхала до Одеси, то звичайно одразу значно збільшилася місцева колонія англійців. Документально це підтверджується тільки щорічником “Всероссийский футбольный союз за 1912 год”, виданим в Москві 1913 року, а саме: “…Около 40 лет тому назадъ (це десь не раніше 1873 року) Керченская Индо-Европейская Контора Телеграфа была перенесена въ Одессу; благодаря этому местная английская колонія значительно увеличилась…”. Це підтверджує те, що англійці працювали в Одесі ще й до 1877 року – в більшості, звісно, з обслуговування морських суден, які прибували до місцевого порту. Та й самі моряки з британських кораблів подовгу залишалися в місті. І, звичайно, вони не могли не грати у футбол. Тому досить слушним є цитата: “А ви знаєте з чого розпочинався Одеський футбол? Вірно – з синього моря, білопарусних кораблів і завзятих моряків!”.

На одному з одеських сайтів смачно, по-одеські чудово викладено: “В эти годы одесситы стали зрителями игры англичан, ловко катавших мяч ногами на Куликовом поле. Причем к английским морякам одесситы присматривались особо. Здоровенные эти парни, кривоногие, плечистые, крушившие французские, голландские и немецкие скулы в одесских припортовых кабаках, часто шли по городу, обмениваясь пасами. В ногах у них путался диковинный мяч, шитый суровой нитью из лоскутков желтой сыромятной кожи и зашнурованный, как ботинок. Первыми подражателями тут стали припортовые, на ходу распасовывая то ржавую банку из-под консервов, то обрезанный сапожным ножом кусок каучука, то отрезок старого чулка, набитый зерном“.

Але зосереджуватися на моряках з британських кораблів в Одесі не слід, бо вони точно так же і в цей же час грали у футбол і в Керчі, і в Маріуполі, і в Бердянську. А щодо Одеси, то тамтешня англійська колонія, коли збільшилася у 70-ті роки, то вже “…могла организовать спортивный клубъ. Таковой былъ учрежденъ под названіемъ “Одесскій Британскій Атлетическій Клубъ” (О.Б.А.К.). Долгое время О.Б.А.К. был единственнымъ футбольнымъ, чисто-английскимъ клубомъ, который устраивалъ матчи съ командами англійскихъ судовъ, посещавшихъ портъ…”. Саме так вказано в єдиному відомому зараз офіційному документі ще 1913 року, де є хоч щось про ці події – щорічнику “Всероссийский футбольный союз за 1912 год”. У тому ж щорічнику вказано, що цей клуб існує “приблизительно съ 1878 года…”. Як бачите конкретна дата чи хоча б рік не вказані. З висновком, зробленим у цьому офіційному довіднику, потрібно погодитися, бо якщо 1913 року не знали точної дати заснування цього клубу, то навряд чи зараз з’явиться така можливість. Також можна зробити припущення, що цей клуб був створений ще в Керчі й переїхав він до Одеси разом з Індо-Європейською конторою телеграфу. Це теж не виключається.

Також ніде не вказано що ОБАК одразу після створення започаткував заняття футболом, можливо в футбол тут почали грати значно пізніше, коли з’явилася достатня кількість гравців – членів цього спортивного клубу. До того ж у Галичині перший спортивний клуб було створено значно раніше, а саме в Львові ще 1867 року було створене Гімнастичне Товариство “Сокол” за ініціативою студентів К.Жукотинського та Л.Голенталя, а 25 березня на загальних зборах цього міського осередку, членами якого була переважно молодь польського, українського та чеського походження, було обрано першого голову новоствореної гімнастичної організації – радника міської управи й лікаря за фахом пана Мілларета.

А у Закарпатті, що в другій половині ХІХ ст. входило до складу Австро-Угорської імперії як Північно-Східна Угорщина, один із перших учнівських спортивних гуртків було створено взагалі ще 1856 року в Ужгороді (в ті часи – Унгварі) в міській гімназії, де навчалися переважно діти міської знаті, землевласників ти інших привілейованих прошарків із семи комітатів цього краю і засновником цього гуртка (до речі, першого і в усій Угорщині) був молодий викладач гімназії Антал Абт.

Однак перша знайдена друкована згадка щодо футболу в Одесі та взагалі в Україні датована 1887 роком. Це об’ява в газеті “Одесский вестник” за січень місяць 1887 року. Ось її текст: “В воскресенье, 25 января, в 4 часа дня на площадке за Чумной горой члены английской колонии устраивают игру “foot-ball“. Це взагалі перший документ, який по-перше, підтверджує, що в футбол саме в Одесі вже грали у 80-ті роки ХІХ ст., хоча й англійці, а по-друге – це взагалі перше згадування про цю гру в Україні. Та, нажаль, у цій об’яві нема жодного слова про ОБАК і про його футбольний майданчик в районі Малофонтанної вулиці недалеко від берега моря, на якому начебто у ці часи грали команди цього клубу.

Однак конкретно відомо, що це був чисто англійський клуб, членами якого спочатку були тільки піддані Великої Британії та у якому довгий час (аж до 1899 року) не було жодного мешканця Одеси. Відомо, що кольори цього клубу були біло-сині. Є інформація, що ОБАК (Odessa British Athletic Club) було створено при британському консульстві в Одесі, бо навіть 1912 року головою клубу був англійський генеральний консул Д.Сміт. Таким чином до ОБАКу входили виключно піддані Великої Британії. І цим усе сказано: цей клуб був досить довгий час закритим клубом, тобто тут грали тільки британці. ОБАК проводив матчі виключно з командами англійських суден, що прибували до Одеси, а також “…Ежегодно клубъ игралъ матчъ с Галацомъ (Румынія)“, але в які саме роки, які результати цих матчів і де вони проводилися, чи в Одесі, чи в Галаці, ніде не вказано (Галац – це румунський порт на річці Дунай, там в ті часи могло бути британське представництво або теж була одна з контор Індо-Європейського телеграфу).

Щодо самої дати створення ОБАКу, то 1878 рік жодним документом не підтверджений, хіба що чітко наведений у літературному творі – книжці першого (і поки що останнього) історика одеського футболу Б.Галинського “Черноморцы”, який до усього назвав цей клуб ще й першим клубом на території Царської Росії, в якому грали в футбол. Але він у той час вже знав, що перший англійський клуб “Санкт-Петербургский футбол-клаб” було засновано 1879 року, а також можливо він читав і довідник Російського Футбольного Союзу за 1912 рік, де дата створення ОБАК визначена приблизною. Напевно Б.Галинському дуже вже кортіло випередити усіх в СРСР, і він однозначно нарік 1878 – саме роком заснування ОБАК. Хоча б на рік, але раніше ніж у Санкт-Петербурзі. Однак згодом виявилося, що там перший британський спортивний осередок “Нева” було створено аж 1860 року, тож бо першість на теренах Радянського Союзу Одеса одразу ж втратила.

Начебто 1884 року ОБАКом було збудоване перше в Одесі футбольне поле, яке знаходилося на Французському бульварі навпроти нинішньої кіностудії (це теж жодним документом не підтверджено).

Далі Б.Галинський сфантазував без жодного документального підтвердження, що після створення ОБАКу пройшло трохи часу і в різних куточках Одеси – на Михайлівській площі, на вулицях і майданчиках Молдаванки, Слободки, Сахалінчика, Голопузівки та Пересипі хлопчаки почали ганяти м’яча. Щоправда, частіш за все він був з ганчірок, та юні ентузіасти грали босоніж, але це нікого не бентежило. Найулюбленішим місцем гри хлопчаків були полянки Михайлівської площі (зараз парк ім. Т.Г.Шевченко). Арена спекотних боїв тоді носила назву “Черное море”.

Але ж взагалі в ці часи в Російській імперії ставлення до футболу було однозначне – чиновники всіляко ставили перепони, коли навіть тільки з’являлися бажаючі пограти в цю гру серед мешканців міст. А деякі видання навіть друкували статті, які показували футбол з негативної сторони, як, наприклад, журнал “Мозаика” за 1895 рік у нарисі “Последствия увлечения игрою “football” писав: “В Англии, как известно, игра в “ножной мяч”, или “football”, достигла такого распространения, что по мнению некоторых английских газет, третья часть населения Великобритании развлекается ею. Основываясь на официальных данных, одна из лондонских газет подводит итоги последствиям от игры “football” за последние зимние шесть месяцев. Оказывается, что с 20-го ноября по 20-е апреля убито во время этой опасной игры 20 человек и получило увечья несколько сот человек”.

1892 року в Одесі було засновано другий спортивний клуб, вже німецький – “Турн-Ферейн”, але достеменно відомо, що футбольна секція у ньому вже була відкрита лише 1911 року.

Після усього раніше викладеного досить дивним є висновок, зроблений на двох одеських сайтах Інтернету, а саме Федерації футболу Одеси та “ФК Чорноморець”: “Важно понять, что жившие на территории Одессы англичане (равно как и французы, итальянцы, немцы, греки, болгары, поляки и т.д.) были одесситами (?!). А то, что они поначалу играли в футбол между собой, объясняется просто – других соперников в городе просто ещё не существовало. Со временем игра стала популярной и среди горожан-небританцев. В последней четверти 19-го века в Одессе граждан, прибывших из европейских стран, было 15 процентов от всего остального населения. Британцев – тысячи. Можно ли считать иностранцами людей, проживающих в таком количестве в одном городе? Нет! Следовательно, с этого момента и ведёт, свою историю одесский, как и бывший российский, а ныне и украинский футбол” (Бачите, як закручено. Навіть підбито у підсумку, що Одеса є не тільки батьківщиною українського футболу, але й російського. Це вже щось з ознак маразму. Тобто і в СРСР, і зараз у Росії такі ж дурні, як і в Україні, якщо вони вважають датою створення свого вітчизняного футболу виключно матчі між командами місцевих мешканців, а не іноземців, що прибули на тимчасове поселення і навіть не змінили своє громадянство. Напевно було б одеситам дуже до смаку, якби було визнано що батьківщиною українського футболу є Одеса, а футболу України вже не 118 років, а 134 – майже як і англійському. Та й російському футболу тоді потрібно вести свій облік з 1860 року, тобто навіть випередити самих батьків футболу в світі).

А ось що викладено на інших сайтах Інтернету: “Одесса от А до Я. Футбольная Одессея” – “Новая увлекательная игра сразу же нашла почитателей среди одесситов“, “Odecca.net” – “И лишь к концу ХІХ века игра стала популярна среди одесситов” и “UkrSoccerHistory.Com” – “Знакомили местное население с футболом либо непосредственно иностранные рабочие, служащие и моряки, либо своя же молодежь, учившаяся в других городах и игравшая в родных городах и селах на каникулах, либо преподаватели из других городов” (як бачите, зовсім протилежний погляд).

Насправді тільки 1899 року в ОБАКу з’явилися перші місцеві гравці – Піотровський (понад 10 років грав за цей клуб) і Крижановський (потім був засновником “Спортинг-Клубу”). Трохи пізніше до них приєднався ще й Сергій Уточкін – у майбутньому знаменитий авіатор, ковзаняр і велогонщик світового рівня.

Наприкінці XIX століття вже грали в футбол у Рішельєвському ліцеї, а на початку ХХ століття тут було створено футбольну команду з старших ліцеїстів, яка навіть проводила матчі з командою ОБАК (з якою саме невідомо. Звісно в англійському клубі було декілька команд, і з ліцеїстами не могла грати доросла, основна команда ОБАКу, бо це напевно викликало б здивування. Але нажаль про це ніде не згадується).

Все ж таки є інформація, що перші футбольні команди в Одесі, зареєстровані на папері (може це так, але ніхто не бачив жодного з цих паперів і навряд чи колись побачить, бо якщо вони були, то одесити давно б їх оприлюднили), були створені саме в учбових закладах і лише 1907 року. Перша з них була в реальному училищі, потім викладачем англійської мови Пітерсом була створена команда і в гімназії Юнгмейстера. Адміністрація саме цієї гімназії домовилася з керівництвом ОБАК про надання футбольного поля для проведення тренувань і матчів. І саме ця команда вже восени 1908 року зустрілась з непереможним ОБАКом. Щоб надати офіційності цій зустрічі, для гімназистів навіть закупили футбольну форму. І гімназисти перемогли – 1:0. Багато газет з захопленням писали про перемогу одеських юнаків як про тріумф молодого місцевого футболу (однак знову ж жодного з цих дописів ніхто в очі не бачив – одна брехня, до того ж з викладеного на сайтах складається враження, що юні хлопчаки побили вусатих англійських добре натренованих здоровил. Адже саме так в радянські часи і створювалися легенди, а коли перевірити, то з’ясовується що грали гімназисти лише з дитячою англійською командою. І напевно так воно й було, бо інакше це вже виглядає навіть не смішною, а обурливою брехнею).

Лише 1908 року, тобто фактично як і в інших великих містах, в Одесі з’явилися і свої місцеві спортивні осередки. Перший був створений залізничниками, іменувався як “Одесский кружок “Футбол” (скорочено – ОКФ) і ініціаторами його заснування були декілька місцевих шанувальників футболу, які деякий час грали за кордоном.

А вже восени цього року підполковником 11-го саперного батальйону В.Шереметьєвим – викладачем гімнастики у 3-ій чоловічій гімназії був створений приватний осередок, з якого утворився “Шереметьевский кружок спорта” (скорочено – ШК, інколи – ШКС).

Вже 1910 року “шереметьєвці” зустрілись з футболістами ОБАКу і перемогли. Можливо у цьому матчі за ОБАК грав і 34-річний С.Уточкін, бо саме цього року одеська газета (нажаль, не вказано яка і за яке число) писала: “Между прочим, в рядах английской партии футбола числится и известный спортсмен С.И.Уточкин, причем в этой игре он заметно выделяется из среды прочих участников быстротой бега и ловкостью“.

Цього ж року в Одесі було створено “Южное спортивное общество”, футбольна команда якого іменувалася як “Одесский Станд” (частіше – просто “Станд”), а в деяких публікаціях – “Стад де Одесса” (як бачите “білих плям” у одеському футболі ой як багато), та вже наступного року ця команда перетворилася у “Спортинг-клуб” (СК).

Є безліч відомостей, що газети та журнали достатньо багато в ті часи писали про футбол. Редактор і видавець газети “Одесская Почта” Абрам Фінкель залюбки публікував цікаві матеріали, прикрашуючи їх такими яскравими деталями, яких в реальності не було і не могло бути. Наприклад, ОБАК та “Станд” зіграли з рахунком 30:1. При цьому розгромом була покарана команда, за яку не по списку виступали форвард з ОКФ та… турецький голкіпер. Наклад цього номеру газети, звичайно ж, розібрали в мить. Потім знавці, як завжди, три дні шукали преподобного Абрашу на предмет відлупцювати. Мосьє Фінкель з’явився лише через десять днів – у черговому номері вибачився за помилку (реальний рахунок був 3:1) і оповістив усіх про канцелярські кнопки, засунуті ворогами в бутси бека команди “Спортинг-Клуба”. Його ж газета писала і про зрив атаки цієї команди на ворота скаутського “Сокола”, бо з центрфорварда вже в штрафному майданчику зірвали труси. І що вирішено Сашку Злочевському перед грою надівати на праву ногу стальне кільце, щоб бив тільки лівою. Тому що ударом правою він м’ячем вбив турка трохи не до смерті.

Як бачите, ще з тих часів в Одесі практикувалося створювання міфів та легенд, але й зараз в наші часи читаючи усілякі “розповіді” в Інтернеті та й в друкованих виданнях щодо виникнення і перших кроках одеського футболу, здається, що їх писали мабуть ті самі одесити Абраші Фінкелі, бо такої нісенітниці світ ще не бачив. Переписують один у одного та й ще примудряються доповнити чимось своїм, що їм до вподоби. Чим хочете, але тільки не тим, що документально можна підтвердити. Якщо не вірите, то самі почитайте. Тільки не помріть від сміху. Наприклад, майже на всіх сайтах вказано що збірна Одеси була першим (а не другим) чемпіоном Російської імперії (напевно ніколи не цікавилися цим, а заглянути у футбольний довідник немає часу), а про причину зняття цього чемпіонства Російським Футбольним Союзом можна взнати тільки на одному з десяти сайтів. В усіх інших вказано саме по-одеські – “по причинам, которые принято называть непонятными”. Тепер напевно усі все зрозуміли. Виглядало б усе це не так жалюгідно, якби воно було б не на сайтах центральних міських спортивних і футбольних організацій Одеси. Прикро і соромно.

А ось вам ще один цікавий факт щодо футболу в Одесі було знайдено в чудовій книзі О.Двойнисюка і Б.Кутового “Футбольный Николаев” (2008 р. вид.). Там йде мова про те, що якийсь футбольний історик В.Лісовий знайшов у польській футбольній енциклопедії “Рilka nozna” (1982 р. вид.), спомини львівського інженера Недзельського, який 1892 року перебував деякий час у Одесі, де спостерігав за грою місцевих команд з англійськими моряками, а при поверненні до Львова поділився враженнями від побаченого з земляками. Недзельський розповідав, що в Одесі навіть тренування місцевих футболістів проходили набагато інтенсивніше й більш професійно.

Однак саме про це було надруковано й у значно меншого розміру книжці львів’янина Євгена Попова “Львів 1894-1939 рр.” (1997 р. вид.), де в розділі “Сторінки історії” чітко вказано: “1892 – Інженер Нєдзєльський, перебуваючи в Одесі, ознайомився з футбольними новинками у виконанні англійських моряків. Чим, по повроті додому, поділився з колегами”. Це було схоже на цитату з якогось видання, але, нажаль, не вказано з якого. Як бачите, у цій інформації немає жодного слова про мешканців Одеси, які грали у футбол, не кажучи вже про те що ще й тренувалися.

Звичайно, було дуже цікаво побачити сам текст публікації, тільки саме тої, звідки у цих двох книжках з’явилося таке дещо суперечливе твердження. Хотілося остаточно перевірити – де ж правдива інформація. Нажаль ніде так і не була знайдена польська енциклопедія 1982 року, бо в цьому році вона зовсім не видавалася. Та все ж були переглянуті інші дуже значні за розмірами польські видання. І в одному з них, а саме книзі Й.Галіша “Pilka nozna w Polske”. Том 1 (1981 р. вид.) дійсно було знайдено те, про що йде мова. Наведемо ці рядки саме польською мовою: “…clonek Sokola inz. Niedzielski, ktory w roku 1892 przebywal w Odessie, gdzie zetknal sie z pilka nozna, obserwowal sposob gry przebywajacych tam marynarzy angielskich, a po powrocie do Lwowa przekazal chlopcom najnowsze zasady tej gry“. Навіть з першого погляду на цей текст оригінала стане будь кому ясно, що більш точно перевів його з польської саме львів’янин Є.Попов.

Ось де саме підробка фактів. Як бачите, з маленького речення на іншій мові при нагоді можна зробити й мешканців Одеси граючими у футбол вже 1892 року і, що найголовніше, начебто мимоволі підкреслити, що самі ж львів’яни це бачили, а ще хочуть бути першими за одеситів.

Ось Вам правда про таку бажану деякими горе-вболівальниками батьківщину футболу України. Звісно, ми всі розуміємо, що помилки завжди можуть бути, жодна історична розробка не гарантує їх відсутність, і в усьому світі їх постійно виправляють і не вважають це чимось жахливим. Звісно, якщо це належним чином аргументовано, якщо доведено на документальному рівні. І це обов’язково потрібно робити саме зараз, коли ще, нажаль, багато хто настільки вірить легендам пропаганди радянських часів, що складається враження унеможливлення справедливого вирішення будь якого питання. Навіть щодо легенди про “матч смерті” в окупованому Києві вже стільки було надруковано документів, але ще й зараз більшість, саме більшість прихильників футболу вважають, що такий матч все ж таки був і саме з “Люфтваффе”, і київських футболістів розстріляли саме за те що вони перемогли. Скрізь на офіційному рівні згадують про цей матч з гордістю, ним пишаються. Навіть художні фільми про це продовжують знімати. І зовсім нікому не соромно перед світовою футбольною спільнотою. Начебто так і повинно бути.

Встановлення справедливості саме має бути і з народженням футболу на теренах сучасної незалежної України. Бо байки про те, що Одеса є колискою усього українського і навіть східноєвропейського футболу, повинно колись вже припиняти розповідати.

Анатолій Коломієць