У свіжому номері клубного журналу “Динамо” вийшло розгорнуте інтерв’ю президента Федерації Ігоря Кочетова

 

До «господарства» Ігоря Кочетова, який очолює Федерацію футболу міста Києва, окрім всесвітньовідомого «Динамо», належать тисячі дитячо-юнацьких команд різних вікових груп, команди аматорів, ветеранів та студентів, столичні футбольні арбітри та багато іншого. Про київський футбол його керівник може розповідати нескінченно. Цим ми й скористалися.

- У певний період свого життя я був безпосередньо пов’язаний із «Динамо», виступаючи в любительській команді ветеранів на першість міста. Нині, на жаль, цієї команди вже немає. Тоді виходив на поле разом із Колотовим, Веремєєвим, Трошкіним, Матвієнком. Як військовослужбовець, я входив до спортивного товариства «Динамо», цей клуб є для мене насправді рідним.

- Футбол у Києві є спортом №1. «Динамо» – беззаперечний фаворит у всіх змаганнях?

- На «Динамо» мають рівнятися всі клуби та школи нашого міста. У динамівській дитячій школі зібрані найкращі юні гравці, з якими працюють професіональні тренери. Для нас «Динамо» – плече міського футболу. Сьогодні клуб матеріально та технічно допомагає Федерації проводити найрізноманітніші змагання, надає нам поля та майданчики. Гравці «Динамо» складають кістяк збірних міста в майже всіх вікових групах. Федерація дуже цінує тісну співпрацю з «Динамо» та пишається нею.

- У майже всіх вікових групах дитячих та юнацьких першостей міста Києва незмінно перемагає «Динамо». Це не послаблює інтерес до змагань?

- «Динамо» всюди посідає чільні місця, ми це змушені визнати. Хоча в останні роки спостерігається досить серйозна конкуренція, особливо у випускних групах. Непогані команди мають «Арсенал», «Зірка», «Атлет». Вони готують юних футболістів, які здатні конкурувати з динамівськими. На жаль, ці команди не можуть стабільно показувати високий рівень гри впродовж кількох років, але в окремих сезонах або іграх «Динамо» має серйозних конкурентів. Ми підтримуємо здорову конкуренцію, робимо все від нас залежне, аби вона зростала. Від цього буде користь усім командам і, особливо, «Динамо». Клуб першим показав усім приклад, розпочавши боротьбу з фальсифікацією віку юних футболістів. Потім до цього підтягнулися інші. А в деяких змаганнях «Динамо» заявляє команду на рік молодшу від суперників. У дитячому футболі це має величезне значення, але клуб та тренери свідомо на те йдуть.

- Дитячі тренери нарікають на те, що кількість дітей, які хочуть займатися футболом, постійно зменшується. Ви можете це підтвердити?

- Насправді, усе навпаки. Щороку збільшується кількість команд, що беруть участь у першості Києва. Десять років тому в нас було 150 команд, а сьогодні їх уже 450 в 11 вікових категоріях. Можливо, у певних районах міста кількість охочих займатися футболом трохи зменшилася. Це пов’язано з, не побоюся цього слова, катастрофічним станом футбольних полів у місті. Не дивуйтеся, але Київ – столиця України – знаходиться на останньому місці в країні за кількістю місць для занять футболом. Загалом у нас на чотири мільйони мешканців близько 50 стадіонів, із яких траву – штучну або натуральну – мають лише п’ять. Останнім часом практично нічого не будувалося й реальних перспектив розвитку інфраструктури поки що не видно. Не виправила становища навіть активна підготовка до Євро-2012 та досить успішне його проведення, бо ж для масового футболу нічого зроблено не було. Столиця країни має три великих штучних поля. Одне з них належить «Динамо», і клуб постійно надає його нам для проведення міських змагань. Але що таке три поля для такого мегаполісу, як Київ?

- Це питання можна вирішити зусиллями самої Федерації, чи потрібна підтримка влади?

- Ви знаєте, ми втомилися стукати в зачинені двері. Сотні разів на найвищому рівні казали про наявність проблеми. Нас вислуховували, погоджувалися, вносили пропозиції в генеральні плани… Але віз і нині там. За останні роки нічого нового побудовано не було, інфраструктура не розвивається. Але, попри це, як я вже казав, зростає кількість команд-учасниць у першості міста. Робимо це завдяки злагодженій роботі співробітників Федерації, оптимізації графіка змагань та інших нововведень.

- За останній період у стартовому складі «Динамо» з’явилося двоє киян – Макаренко та Калитвинцев. У вас є відомості, скільки вихованців міського футболу грають у чемпіонаті України?

- Лише вихованців «Динамо» в заявках команд Прем’єр-ліги близько чотирьох десятків. Є хлопці й з інших столичних клубів. Вихованці наших шкіл конкурентноздатні, мають належну футбольну підготовку. Школи працюють, щороку випускають юнаків. А те, що в останній рік у складах команд стає все більше українців, лише підтверджує мої слова.

- Турбота про ветеранів столичного футболу та вшанування їхньої пам’яті – невід’ємна частина вашої роботи. Допомогти усім важко. На чому намагаєтеся зосередитись?

- Нація, яка не пам’ятає минулого, не має майбутнього. Тому ми намагаємося дуже ретельно вести свою роботу з ветеранами. Нині проводимо вісім турнірів: 7 – присвячені пам’яті наших видатних футболістів – Макарова, Ідзковського, Банникова, Медведя, Рудакова, Голубєва, Колотова, 1 – на честь легендарного Володимира Мунтяна. Організовуємо конкурси профмайстерності на призи відомих гравців: Трошкіна, Веремєєва, Біби. Ці турніри користуються величезною популярністю, заявки від учасників надходять за півроку до початку. Знаходимо кошти, аби кожен місяць роздати 50 продуктових пайків для наших ветеранів. Допомагаємо путівками до санаторіїв, лікуванням. Дуже активно в цьому напрямку працює Асоціація ветеранів футболу міста Києва, усі наші починання підтримуються клубом «Динамо». У цьому році ветерани київського футболу виступили з ініціативою провести турне на підтримку миру та єдності України та відвідали за цей час близько двадцяти міст. Були на заході, на півдні та в центрі країни. Провели гру у визволеному від окупантів Сєвєродонецьку, підтримали військових на кордоні з Кримом. Зібрали кошти для бійців АТО, відвідали поранених у шпиталях. На мій погляд, саме зв’язок поколінь і є тим важливим моментом, який необхідний для підготовки молодого футболіста.

- Федерація футболу Києва – організація не комерційна. Як вдається знаходити фінансові ресурси для ваших проектів?

- У наш час реалізовувати заявлену програму, дійсно, нелегко фінансово. Хочу подякувати клубу «Динамо» та братам Суркісам, які ніколи не відмовляють нам у допомозі. Багато в чому завдяки їм і розвивається футбол у місті, на відміну від Федерації футболу України, до керівництва якої прийшли люди непідготовлені для такої роботи й за два останніх роки нічого не зробили для нашого футболу. Кажу це із жалем, адже від тієї динаміки, яку дав ФФУ Григорій Суркіс, майже нічого не залишилося.

- Ви, як киянин, бачили не одне покоління гравців «Динамо». Яке з них можете назвати найулюбленішим?

- Я почав займатися футболом у 1966 році, коли записався до футбольної секції. Звісно, тоді головним святом для нас було подавати м’ячі гравцям «Динамо» на тодішньому Центральному стадіоні. «Динамо» 1966 – 1968 років – моя перша команда великого футболу, символічний дотик до кумирів. Яскравою була середина 70-х років. Мунтян, Блохін, Веремєєв та Буряк – взірці на всі часи. Це наші хлопці, українці, які змогли стати найкращими в Європі! Вважаю, мені пощастило, що з багатьма динамівцями я знайомий, із більшістю часто зустрічаюся та спілкуюся. Насамперед, вважаю їх своїми вчителями й часто прошу в них поради щодо розвитку футболу в місті, прошу справедливо оцінити мою роботу. І ще жодного разу не чув відмови.

- За довгі роки у футболі ви теж накопичили чималі знання та досвід. «Динамо» зараз далеке від своїх найкращих часів. Якби Ігор Суркіс попросив поради, як повернути команду на вершину, що б відповіли?

- Мені здається, Ігор Суркіс добре знає, що йому треба робити. Уся його діяльність, усе життя спрямоване на повернення «Динамо» на місця, які команда неодноразово посідала та на які, безперечно, заслуговує. Традиції закладалися поколіннями, і ніхто зараз не може докоряти Ігорю Суркісу, що він чогось не робить для команди. Питання в психології та в кадрах. Сьогодні багато хто звик паразитувати на футболі. Не кожен видатний у минулому футболіст може стати вправним менеджером або керівником. І не завжди це можна відразу побачити та прийняти відповідне рішення. Знаю це на власному досвіді як керівник нехай і не такої потужної структури.

- Як очільник київського футболу, яке б «Динамо ви хотіли бачити, припустимо, через п’ять років?

- Незмінним чемпіоном України, у складі якого грають виключно вихованці столичного футболу (сміється). Недавно дивився матч Кубка України проти «Зірки», наприкінці якого «Динамо» грало з десятьма українцями в стартовому складі. Хіба могли ми про таке думати ще кілька років тому? Це теж є наслідком плідної роботи клубної школи та селекційної діяльності в межах нашої країни. Сергій Ребров постійно залучає до стартового складу талановиту молодь. Ризикує результатом, але можна це назвати по-іншому – робота на перспективу.

Автор: Дмитро Шаповал